Минулого літа ми з чоловіком купили невелику ділянку в Сокільниках під забудову. Все ще почалося весною 2020 року, коли ми поїхали “на канікули” до моїх батьків у село. От зрозуміли, що мати власний будинок – це така насолода, що просто словами не передати! Багато вільного простору, свіже повітря, можна собі і садочок зробити, альтанку поставити або ж басейн. Просто нам удвох вже було тісно жити в однокімнатній квартирі на 30 квадратів.
Ми відкладали, як могли. Звісно, не обійшлося без допомоги наших батьків. Мій тато дав нам 5 тисяч євро на ремонт. І сам приїздив з Болехова до Львова, аби допомогти з будівництвом, адже сам колись працював майстром закордоном. Свекруха, Мирослава Петрівна дала нам тисячу доларів. Ну ми від неї не вимагали якоїсь захмарної суми чи навіть брати кредит. Як то кажуть “чим змогли – тим і помогли”.
Ось за рік та декілька місяців ми нарешті святкували новосілля. Продали свою однокімнатну квартиру, і нам точно вистачило покрити всі витрати на будівництво та не грузнути в боргах. Навіть молодша сестра мого Ігоря, Таня, приїхала з Польщі до нас на новосілля. Вона все так ходила, оглядалася, робила компліменти. Загалом, всі гості були приємно вражені.
“У вас такі гарні фасади”
“Тут на веранді так затишно сидіти”
“Ой, у вас ще басейн буде? Це просто супер ідея!”
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
“Ну ви такі молодці!”
Найбільше допомагав звісно мій тато. Він зараз працює майстром з деревини. Тому всі стільчики на веранді та стіл, альтанка та декорації для газону – то все він. От золоті у нього руки, нічого не скажеш!
Однак, якби я знала, чим закінчиться це новосілля – то нізащо у світі нікого б не запрошувала! Максимум – покликала рідних зі свої сторони і все.
Отож, вже під вечір, коли гості роз’їхалися, а я мила посуд, до мене підійшла свекруха:
– А ви тут довго плануєте жити?
– Тобто довго?
– Рік? Два?
– Взагалі то це наше житло і ми нікуди не будемо переїжджати.
На кузню зайшов Ігор. Видно, мав якусь чуйку.
– Мамо, що таке?
– Ігорю, ну ти ж знаєш, що Таня у Польщі квартиру орендує, але власниця підняла ціну. І вона хоче до Львова повертатися. Ти б не хотів поступитися будинком своїй сестрі?
Знаєте, сказати, що я просто очманіла з такої пропозиції – це нічого не сказати.
– Ну рахуй, що вона сюди також вклалася.
– Скільки вона дала?
– Ну я за неї дала!
– Тисячу доларів? Хочеш, я можу прямо зараз тобі ці кошти повернути.
– Хіба вам шкода віддати Тані будинок? А самі переїдете до мене!
Щоб ви розуміли, свекруха живе на Сихові у двокімнатній квартирі. Ну ви б проміняли власний будинок з гарним ремонтом на кімнатну в старій хрущовці?
А свекруха далі насідала “Таня молодша, ти повинен поступитися, ти ж старший, а вона не має ні роботи, ні грошей у Львові”. Але хіба ми винні, що його 25-річна сестра у такому віці нічого за душею не має? Ну це ми повинні їй просто так віддавати будинок, бо, бачте, свекруха сказала?
Закінчилася ця розмова великим скандалом. Пані Мирослава вже й почала казати, що це я винна, бо намовила її сина проти родини.
“Взагалі жалію, що у мене є така невістка, як ти!” – крикнула свекруха та гучно закрила двері.
Знаєте, ми до цієї мрії йшли довго та важко, будинок нам на голову просто так не впав. Чоловік їхав на 3 місяці на заробітки аби ми мали гроші. Так що нехай свекруха Танею хіба облизуються та тихо заздрять. Якщо ж пані Мирослава так Танюшку свою любить – нехай сама дасть їй гроші і хоть цілий палац їй збудує.
Ви погоджуєтеся з такою думкою?
