Ми з чоловіком одружилися ще 2 роки тому. Тоді ми жили на невеличкій орендованій квартирі. Одна кімната, Левандівський райончик, то майже кінець Львова. Мій Андрій часто їздив закордон аби заробити гроші. Ми давно хотіли здійснити нашу спільну мрію – купити власний будинок. Не квартиру, а саме будиночок! Я б там зробила такий гарний садок, посадила улюблені квіти, Андрійко вже планував поставити баню, аби друзі в гості приходили до нас.
Місяць тому ми нарешті закінчили ремонт, купили ділянку в Зимній Воді. На щастя, мій татко допомагав нам з ремонтом. Та і загалом, мої батьки дали нам чималу суму. “Навіщо вам, молодим, залізати в кредити набирати боргів?” – казала мама та дала мені в конверті 5 тисяч доларів.
Все зробили як хотіли – і альтанка з мангалом, і баня невеличка, два поверхи. Звісно, садок такий величезний – буде нашим діточкам де погуляти, подихати свіжим повітрям. Думали ще потім добудував басейн під накриттям та літню кухню. Меблі ми не дуже дорогі брали, аби вони вписалися в родинний бюджет. Мій тато працює майстром по дереву, то він допоміг нам поставити паркет, збудувати альтанку, склав ліжко.
Тиждень тому ми вирішили зробити новосілля. Запросили тільки найближчих – батьків. Я приготувала салатик “олів’є”, запекла курку з картоплею. Моя мама ще привезла тортик та цілий багажник продуктів домашніх. І тут пришла свекруха з зовицею. Вони так гонорово ходили з кімнати до кімнати, заглядала у всі куточки. І навіть не соромилися при моїх батьках критикувати ремонт:
– Ой, у вас тут такий матеріал дешевий. Ну видною що економили на ремонті!
– Білі стіни? На шпалери грошей не вистачило?
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Я не хотіла сваритися та псувати цей день. Коли ж ми сіли за стіл, то Галина Василівна промовила тост:
– За наше спільне нове життя! – і випила чарку.
Я не розуміла, що відбувається, мої батьки також насупили брови.
– Завтра треба буде, аби ти приїхав та забрав мої речі. Я вже все спакувала, тільки залишилося посуд забрати з серванту. Бо цей не красивий, – фиркала свекруха на мої тарілки.
– Вибачте, а чому ви так вирішили, що переїдете жити до нас? – легко перепитую родичку.
– Бо я взагалі-то літня людина і я повинна тут жити. Я ще Андрієві рік тому сказала і він нічого не мав проти.
Я покликала чоловіка на кухню, аби він мені все пояснив.
– Ну так, мама тоді до мене дзвонила і казала, що хоче жити з нами. Я погодився. Ну то ж моя мама я не міг їй відмовити!
– А квартира? Вона ж має свою квартиру на Грінченка!
– Цю квартиру вона віддає сестрі, бо їй треба. Вона там буде жити зі своїм хлопцем!
– Ні, я категорично проти! – підіймаю голос, аби “любі” гості почули мою відмову.
Тоді вже зверху зайшла до кухні та почала мене лаяти:
– Ти взагалі совість втратила? Літню людину виганяєш геть? Де мені жити? На вокзалі?
Навіть моя мама не витримала та заступилася за мене. То пані Галина їй також декілька “приємний” слів сказала. Тоді всі пересварилися. Не так я уявляла наше святкування новосілля.
Тепер я взагалі з Андрієм не говорю. Він намагається помиритися, однак наша розмова закінчується одним “але мама буде жити в нас”. І я вже прямим текстом кажу, що свекруха ні копійки на цей будинок не дала. То чого вона буде тут командувати?
– А ти тільки людей сюди пускатимеш, які гроші давали? Ось це ти меркантильна жінка!
– Мій тато нам допоміг з ремонтом, вони нам дали 5 тисяч доларів просто так! А твоя мама тільки ходила та нарікала, як тут все погано. То чого вона буде тут жити, якщо їй нічого не подобається?
Ми не можемо дійти спільної думки. Андрій все впирається, бо пані Галина повинна жити з нами і крапка. А я знаю, який паршивий у неї характер. І якщо чесно, вона мені ще з першого знайомства не сподобалася.
По суті, ми просто пускаємо зайву людину в наше життя. Я не хочу жити з родичами, адже ми – дорослі та повинні жити порізно. Жоден аргумент не переконує Андрія, він наполягає, аби мама переїхала. От свекруха йому мізки промила, нічого не скажу, тут вона просто добре постаралася.
На Грінченка є три кімнати, і для зовиці та її хлопця це забагато навіть. Вони утрьох можуть спокійно жити!
Словом, вже навіть проскакують думки про те, аби з ним розлучитися. Адже такий цирк на дроті я не збираюся довго терпіти!
А що Ви можете порадити жінці? Варто поступитися?
