Я гадав, що декрет – це відпочинок. Але жінка вирішила мене добряче провчити

Я завжди думав, що декрет – це легко. Ну а що там такого робити? Сидиш постійно вдома з дітьми і все. 

Але одного дня я відчув на собі всі “радощі” материнства. 

Тоді теща дуже захворіла та жінка поїхала до неї у село:

– Це буквально на вихідні. Ну не буду я малих дітей ще возити й так ризикувати! мамі швидко допоможу і повернуся. 

Субота, 8 ранку. я хотів виспатися після робочого тижня, бо на офісі був просто завал. А тут бац – отримав пультом по чолі. 

– Мутики! Хоцю мутики! – так розбудила мене старша донечка Христинка. 

Я навпомацки знайшов пульт та ввімкнув їй перший-ліпший канал. Думав, що знову трішки подрімаю.

– Ні! З вемедиком! Вемедик! – репетує донька. 

Тут я забув про спокійний сон. 10 хвилин шукав їй того проклятущого ведмедя, подумки лаяв всіх тварин. Нарешті знайшов. Тільки пішов у туалет – знову дикий стукіт у двері:

– Тато, а Міся попі! 

Заходжу до дитячої, вигинаюся до ліжечка, де на мене так радісно дивиться молодший син Мишко – і бачу цю “чудову” велику жовту пляму. Його погляд промовляв “Ну що, зараз я тобі влаштую”. 

Хутчіше поміняв підгузок, вирішив закинути постіль у прання. Однак, я не зауважив одну дуже маленьку деталь – у барабані були мої білі сорочки для офісу, а постіль – синенька. Вже через годину всі мої сорочки стали такого яскравого синього кольору. Що ж, треба знову оновлювати гардероб, бо у нас суворий дрес-код. Шеф мене за таке по голівці точно не погладить.

– Гав! Гав! – чую, як лає Бастер. Моя вівчарка, давно мріяв про собаку. 

“Що ж, ранок перестає бути спокійним”. – подумав я.

Майже годину я збирав дітей на прогулянку. Спершу Мишко не хотів їсти кашу та розсипав її по підлозі. На щастя, Бастер швидко все злизав. Але потім на прогулянці бігав під кожен паркан та дерево гадити. Фу, ну і гидота. Я ще бігав за ним з пакетом для його “подарунків” та все збирав у купу. 

Після прогулянки треба помити лапи собаці. Але Бастер так не любить ванну кімнату, що гасав по квартирі, як навіжений. Того дня випав дощ і як ви вже можете уявити – по підлозі, на дивані та подушках були його відбитки. Це він що, вирішив так нам дизайн квартири оновити? 

Далі гірше – обід. Христя у мене має алергію на лактозу, а я, дурень, не прослідкував за нею! Христинка потайки відкрила холодильник та випила молоко. Ще й холодного. Через 3 хвилини вона покрилася крапочками. А ще вередувала та не хотіла пити ліки. 

Під плач Христі почав вити Бастер, немов співчував “Як я тебе розуміюююююююю”.

Потім у нас закінчилися підгузки та я обмотав Мишка рушником. Вибіг на 10 хвилин у магазин, упити памперси. Приходжу та бачу наступну картину – син голяка повзає по підлозі, розтираючи всі сліди Бастера. Собака жує подушку, а Христя розмалювала стіни. 

– Господи, помилуй мене! – закричав я та ледь не посивів. 

Ось це було справжнє випробування – помити сина, доньку, поприбирати пух від подушки, витерти стіни (ми ж тільки тиждень тому зробили ремонт) та нагодувати цю скажену малечу. 

Під вечір я вже не мав сили навіть піти в туалет. Замовив собі піцу. Заснув на дивані, Бастер допоміг “утилізувати” піцу. 

На ранок прокидаюся від того, що ключ у дверях прокрутився:

– Привіт! Мама вдома!

Я підбіг до Олени та почав її цілувати:

– Моя ти рятівниця, нарешті ти вдома! 

– А що трапилося? 

– Діти, собака, їжа, прогулянка….

– Я тобі на холодильнику залишила інструкцію, хіба ти не помітив?

Ось це я бовдур! Там все по пунктиках було написано “Якщо Бастер не хоче купатися – заманити у ванну ласощами”, “Запас підгузок на 3 полиці”, “Мультик – пригоди Мишка Ведмеденка та його друзів”. 

Тоді я зрозумів, що декрет – це до біса складно! Якщо б моя жінка ще хоча б на день затрималася у селі, то діти з собакою цю хату догори ногами перевернули!

Любі чоловіки, будь ласка, цінуйте своїх жінок! Не думайте, що декрет – це відпочинок! Інакше буде вам непереливки. Тепер я намагаюся всіляко допомагати Оленці з дітками. 

На Вашу думку, чоловік зрозумів такий урок-випробування?