Минулої суботи я прокинулася о 6 ранку. Треба швиденько поміняти підгузки малюкові, погодувати, переодягнути, самій хутко побігти в душ та ще встигнути у салон краси. Той день для нас був дуже особливим – хрещення молодшої донечки Євгенії.
Ми замовили з чоловіком гостину у кафе, неподалік від нашого району. Запросили тільки найближчих родичів та декількох друзів, адже не хотіли влаштовувати гучну гулянку. Я ще додатково замовила тортик у кондитера та кенді-бар з різними солодощами. Однак, одне місце все-таки залишилося порожнім – свекрухи.
Не можу сказати, що у мене з Валентиною Петрівною були теплі стосунки, але ми й не ворогували. Так, бачилися хіба на свята, на дні народження чи просто вона раз у тиждень зателефонує до нас. Але після того, як я народила другу дитину, свекруха дуже змінилася. І в гіршу сторону. Бо їй не сподобалося, яке я ім’я вибрала для доньки.
– Це ж хлопчаче ім’я! ну яка Женя? Чому не Іринка, Христинка, Оленка? – дорікає пані Валентина.
Річ у тім, що я назвала донечку на честь покійного батька, якого не стало ще у 2014 році. Він загинув на Донеччині під час АТО. І чоловік, і свекруха про це чудово знали, коли я ще була вагітна на ранньому терміні та животика не було видно. І якщо мій коханий підтримав таку ідею, то пані Валентина почала коники показувати:
– То мені вмерти треба, аби ти дитину моїм іменем назвала? Валентина – дуже гарно та милозвучно!
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Що ви таке кажете? Ви ж знали, що я давно хочу назвати донечку Євгенією.
– Ну це ім’я не дівчаче ім’я. От народився б хлопчик – я нічого не казала. А в тебе дівчинка! Ким вона виросте через таке ім’я?! Пацанкуватою!
Щоб ви розуміли, пані Валентина таке казала про Женю, коли їй ще й тижня не було. Ось це так свекруха у мене екстрасенс.
Я дуже любила татка. Бачу, що деякі риси передалися малечі – його згорблений ніс та ямочки на щічках. Тим паче, ми з чоловіком жартівливо називаємо маленьку “Женька-жменька”. Бо вона така крихітна, немов у долонях поміститься.
Свекруха показово не ставала з нами фотографуватися на виписці, прийшла з порожніми руками. Ніби своїми вчинками показувала, що вона не приймає цю дитину взагалі. Коли ж я просила допомогти зі старшою донечкою посидіти (вона у 1 клас пішла), то пані Валентина вигадувала нові відмовки – то голова болить, коліна крутить чи просто не має часу. Тому на допомогу приїздила моя мама з іншої області.
Така поведінка свекрухи відверто дивує та засмучує. Я ще на ранніх термінах, коли не знала статі дитинки казала – назву малюка Женя. І для хлопчика, і для дівчинки ім’я личить. Тим паче, це шана до мого загиблого батька. Що б ви розуміли, свекруха навіть під час моєї вагітності нічим не допомагала, не хотіла з нами коляску та речі вибирати Тоді чому я повинна її слухати? Поводиться так, немов мала дитина.
От і на хрещення не прийшла – показала, що не вважає онуку частиною нашої родини. Я тоді аж плакала – так було образливо. Доросла жінка, а такий цирк влаштовує. У мене вже нема бажання навіть старшу донечку відводити до свекрухи. І чоловік мене у цьому підтримує.
Я вважаю, що справжня бабуся, яка любить своїх онуків, ніколи б так не вчинила!
Можливо, жінці варто прислухатися до своєї свекрухи?
