Я навмисне роблю капості покупцям, які мене дратують. І думаю, що це хороший приклад для інших!

Знаєте, хтось подумає, що я неадекватна жінка. Але ті люди, які працюють продавцями у магазині, точно мене зрозуміють та навіть похвалять!

Отож, у мене з чоловіком є невеликий бізнес – магазинчик з продуктами. Він раз у тиждень їздить у Польщу на закупи, привозить сир, солодощі, макарони, крупи, чипси, намазки на хліб. Ми взяли в оренду невеликий кіоск і я продавала товар. Виторг був чудовий, ми змогли швидко віддати кредит за машину, відклали на ремонт. 

Але помітила, що деякі покупці мають своїх тарганів у голові. Бо інакше я не можу пояснити таку поведінку. 

– А воно смачне?! – запитує мене одна літня пані на касі та тикає в обличчя пачку печива. 

– Ну я особисто ще не пробувала це печиво. Але деякі жінки його купують.

– Я не питаю, хто його купує! Я питаю тебе чи воно смачне! 

Потім та пані взяла упаковку, відкрила, дістала одне печиво та почала їсти. Скривилася та кинула коробку на полицю. Ще й відмовилася платити! 

Ще були “мамаші”, які не контролювали своїх дітей. Малюки кричали, галасували, перекидали стенди з товаром. І якщо я зроблю їм зауваження – то у відповідь чую лайку, докори і “ну це діти, вони ж граються”. Але хіба так важко пояснити, що товар у магазині – це не місце для іграшок?! Через це у мене часто був бракований товар, який я списувала постійно.

А скільки людей мені хамили?! Та я не згадаю, коли чула якесь добре слово. Бо на мої фрази “дякую, заходьте ще”, “прошу, ваш товар” чула тільки “угу”. І борони Боже, коли якась бабуся недорахує 50 копійок решти. Я ставала тоді для них ворогом номер один. Мене обзивали шахрайкою, казали, що я дурепа та не вмію рахувати. Але ніхто не увагу не звертав на той цінник біля товару! 

Чоловік мене часто заспокоював. Казав, що ми можемо найняти продавця. Але я не хотіла кидати ту роботу. Тоді у моїй голові народився хитрий план помсти. 

Я почала навмисне капостити конфліктним покупцям. Якщо, наприклад, у магазин приходила та сама “мамаша” з дитиною, то я ховала деякі солодощі. Приємно бачити, як її чудо аж на підлозі валяється, бо нема улюбленого шоколадного батончика. А я ж просто поставила коробку під касу. 

Всі бабусь в цьому районі я вивчила на пам’ять. І ті, які були люб’язні зі мною, отримували завжди свіжі фрукти, овочі. Я обирала для них найкращі мандарини та помідори. А ті панянки, як дозволяли собі хамити мали “сюрприз”. Я вибирала вже такі гнилі фрукти чи овочі, могла їх “випадково” кинути на підлогу, а потім покласти у пакет. 

Але я нікого не обважувала та не грабувала. Це для мене було табу. 

Хтось подумає, що я неадекватна жінка і ще й такими справами вихваляюся. Знаєте, на роботі в першу чергу я жива людина, яка має почуття та емоції. І я не дозволю комусь зіпсувати собі настрій. Треба шанувати чужу працю та з поганою ставитися. Чи то перед тобою президент України, чи лікар, чи продавець – всі рівні.