Я не бачила маму 15 років. Але коли вона з’явилася на порозі квартири – прогнала геть

У мене є мама. Хоча я з сестрою звикла називати її Ліда. Знаєте, я завжди заздрила подругам, які гуляли зі своїми матусями в парку, купували їм морозива чи навіть просто приходили на батьківські збори до школи. Наша мама, тобто Ліда, жила за іншим принципом – думаю тільки про себе. Не егоїстка, але межує з тим поняттям. 

Замість домашніх посиденьок мама обирала нічні клуби. Думала, що там знайде гідного кавалера, який відвезе її на Майорку, подарує Бентлі та купить велику квартиру у центрі Львова. Мрійниця, та й годі. До речі у мене ще була молодша сестричка Віта, але від іншого чоловіка. Правда, вона мені не була чужою. Я завжди про неї піклувалася забирала з садка, готувала нам їсти. Між нами різниця не дуже велика, всього 5 років. 

Мені тоді, здається, було 15 років, я навчалася в 9 класі, коли випадково побачила у сумці Ліди квитки до Іспанії. А ввечері підслухала її телефонну розмову з бабусею:

– І що? Вони вже дорослі, можуть самотужки про себе подбати. А я хочу нормально жити! Ось Ірка зараз там живе і нічого. Знайшла чоловіка багатого, він їй машину купив. Я нічим не гірша. Так що все вирішено, через 3 дні виліт. Поки не знаю, коли повернуся. Може на Новий Рік чи Різдво. Мамо, не дратуй! 

Нам вона свій хитрий план пояснила просто – їде грошей заробити. Я тільки закотила очі, а ось Віта не хотіла її відпускати. Бігла вся в сльозах за нею аж до таксі, витривала валізу та кидалася на руки

– Аня, ану забери малу! – крикнула мама. 

А потім сіла у таксі та поїхала геть. Добре, що бабуся була поруч. Я могла самостійно потурбуватися про сестру, бабця Стефа приходила в гості. І так минуло майже 15 років…

Ліда жодного разу до нас не приїхала. Інколи передавала сумки з речима та солодощами, могла навіть на 500 євро розщедритися. Раз в місяць дзвонила у Скайпі, але розмова тривала від сили 10 хвилин. Знаєте, а я навіть не відчувала, що у мене є мама. Вона і до того не була важливою персоною у моєму житті. 

Не приїжджала на дні народження, свята та навіть на моє весілля. Я бачила на її сторінці у Фейсбуці фотографії з новим чоловіком – чи то Маріо чи то Антонію, байдуже. Розкішні ресторани, яхта, лімузини. А як їй було всі ці роки? Совість дозволяла спокійно спати?

Знаєте, я на неї зла не тримаю і була готова дати другий шанс – таким було останнє прохання бабусі перед тим, як піти на той світ. Хочу сказати, що вона мала дві квартири і переписала їх на мене та Віту. Ту, в якій ми жили з мамою, бабця віддала мені, а іншу, у якій власне вона проживала – сестрі. Зробили всюди ремонт, повісили на стіни спільні фотографії. 

Ось у Віти нещодавно первісток народився, а мій синочок пішов у перший клас. Ми тоді запросили сестру з родиною до нас у гості. Накрили на стіл і раптом хтось почав голосно грюкати. Я подумала, що це Віта прийшла та навіть не подивилася у вічко.

– Ну нарешті, скільки часу можна чекати, я з дороги страшенно втомилася! – почала дорікати мама. Ось такий сюрприз.

Вона нахабно занесла всі речі до квартири та сіла за стіл

– І хтось мене поцілує, обійме? 

– Мамо, а що це за тьотя? – запитав син. 

– Це твій малий? Смішний, на тебе схожий!

– Припини цей дешевий цирк. Чого прийшла? Тебе ніхто не чекав.

Все було дуже просто і банально – чоловіка не стало, ніхто заповіт не написав та маму виперли його діти від першого шлюбу. І ось у ній нарешті прокинулися материнські почуття та вона вирішила згадати про рідних донечок. Чи радше про спадок?

– Бабуся залишила нам ці квартири. Можемо викликати нотаріуса, він все тобі покаже.

– Ну але я ж ваша мама, ти повинна мене пустити!

– А де ти була всі ці роки? Випускні, весілля, народження онуків? Мамо, зізнайся – тобі просто нема де жити і ти згадала про квартиру бабусі. Ти ж нам ніколи не любила..

Мама тоді довго кричала, дорікала, що це насправді її ніхто не любить. А потім встала з-за столу та пішла геть, на останок осипала мене та родину прокльонами. І це так вона за мною “сумувала”. Віта вчинила так само. 

І знаєте, нам не соромно про це розповідати. Ми не вважаємо її нашою мамою. Просто  тітка, з якою ми жили під одним дахом. І ніхто з нас не збирається давати їй другий шанс. 

Дівчата вчинили правильно? Чому Ви так вважаєте?