Я не дозволяю молодшій сестрі бачитися з племінником. Адже побачила на власні очі, як вона “виховує” хлопчика і досі тримаю на неї образу

У кожного є свої методи виховання дітей. Я розумію та адекватно до цього ставлюся, зі своїми порадами не лізу. Однак те, що зробила моя сестра просто не вкладається у голові. Тепер взагалі боюся залишати свого сина на неї.

Отож я мати-одиначка. З чоловіком я розлучилася, коли моєму синові було 2 рочки. Як виявилося, для мого колишнього подружнє життя та виховання дитини не було в пріоритеті. Навіть зараз він не має такого бажання сильного бачитися з рідним сином чи давати гроші. Тому я взяла на себе всю фінансову відповідальність. Так, часом це дуже важко, однак для мого Петрика нічого не шкода. 

Також з вихованням мені допомагала молодша сестра Леся. Вона ще незаміжня, закінчила нещодавно медичний університет. Вона, до речі, є хрещеною мамою Петрика, тому самі розумієте, що у них особливий зв’язок. Леся ніколи не приходила до нас у гості з порожніми руками, принесе чи то Кіндер, чи то машинку або ж шоколадку. 

Звісно, Леся ледь не щовихідних проситься поняньчитися з Петриком, і я не проти. Мені легше, адже я маю час на прибирання, щось приготую, піду в магазин, елементарно навіть запишуся в салон на манікюр.

Того тижня Леся знову попросила побути з Петриком, а я якраз хотіла піти на нарощення вій. Я не могла взяти Петрика у салон, інакше він би все там розніс на друзки. Зараз йому 6, він дуже непосидючий та гіперактивний. Навіть мультики не може дивитися спокійно. Таке враження, що у нього шило виросло в одному місці.

Я зібрала для нього портфелик з улюбленими іграшками та ми поїхали до Лесі. Тоді дощило, тому я знала, що вони не підуть гуляти, будуть гратися вдома. Швиденько викликала таксі з будинку сестри та поїхала на вії. Пролежала дві години, ще забігла у магазин купити щось додому та улюблену шоколадку для сестри – так їй подякую за те, що була тимчасовою нянькою.

У мене були ключі від її квартири. Я заходжу додому та чую дикі крики та репетування.

– Зараз я зроблю тобі укол чемності! Будеш слухняним хлопчиком, а не бешкетником! Ану знімай штанці негайно! – кричить Леся. 

Я взута побігла до вітальні. Бачу, що син весь в сльозах, накривається подушкою, а сестра стоїть над ним з великим уколом. І ще намагається його за ногу стягнути на землю.

– Що тут відбувається? Ти чому мені дитину лякаєш?!

– Та він взагалі мене не слухає, ти подивися що він на кухні зробив!

У кімнаті відбував гармидер – тісто на підлозі, розлита сметана та розбита чашка, друзки повсюди.

– Малий захотів млинців зі сметаною. І вічно ліз мені під руки! Розсипав борошно та ще й подивися, які сліди залишилися на підлозі! Потім почав гратися сметаною та вичавив її на стіл. Я цей безлад буду годину мінімум прибирати! Ще й чашку улюблену розбив, яку мені подарували на іменини! 

– Навіщо ти його лякаєш?! Ти ж знаєш, що він боїться лікарів! Ти ще й навмисне одягла білий халат! 

– А я так хотіла його залякати, нехай трішки заспокоїться!

Я категорично проти різних залякувань. Навіщо їх так травмувати? Аби ще моя дитина не дай Боже заїкатися почала. 

– Ти не могла йому спокійно пояснити? Чомусь в мене він такого безладу не робить.

– Він мене не слухає. І взагалі, я тепер бачу, чому він у тебе такий розбещений. Теж мені, мама. Навчися перше сама дитину виховувати, а вже потім мене повчай.

– Знаєш, ти свою дитину народи, аби мені тут моралі читати, як і що правильно робити! 

Ми почали гавкати, як собаки. Я взяла сина на руки, навіть іграшки забула прибрати та викликала таксі геть

Тепер ми з сестрою не розмовляємо, вона до мене не телефонує. Я взагалі не розумію, як можна так з маленькою дитиною поводитися. Адже йому тільки 6 років. Так, Петрик буває дуже непосидючим, але з ним треба нормально говорити, пояснити що як не можна і він все зрозуміє. А не бабайкою залякати чи показати йому голку від уколу. 

Про це ще дізналася мама, бо Леся їй нажалілася. І тут я від неї через телефон отримала на горіхи.

“Знаєш, твій Петро дуже агресивний! Нехай от дійсно вона б його так залякала уколом, може, менше збитків робив у квартирі!” – дорікала вона у слухавку. 

Але я не вважаю, що зробила щось погане. Я хочу виховати свого сина нормально, а без тих залякувань. Він не знає, що таке бабай, він ніколи не чув казку “прийде сірий вовчик та вкусить за бочок”. Бо я вважаю, що це просто дурниці. Навіщо дитині таке слухати?!

Тепер Петрик і сам не дуже хоче ходити до Лесі. За цей тиждень він ще жодного разу не сказав, аби ми пішли до неї у гості. Та я краще сама буду дитину виховувати, аніж з таким горе-помічниками.

А кого ви підтримуєте у цій ситуації? Кому слід просити вибачення першим?