Я не могла запросити батьків додому, тому вийшла до них привітатися біля будинку. Але вони дуже образилися та поїхали геть!

Мої батьки не знають, що таке “особистий простір” та “попереджати про візит”. Останній раз я вирішила не пустити їх на поріг квартири. І за це вони на мене дуже сильно образилися. 

Але не варто зараз мене осуджувати. Річ у тім, що ми з чоловіком та дітками живемо у свекрухи. Пані Олена має велику, трикімнатну квартиру майже у центрі Львова. Ми після весілля вирішили пожити у неї, поки збирали на власне родинне гніздечко. Але я швидко завагітніла, а чоловіка скоротили на роботі. Так всі відкладені гроші пішли на малюка, памперси, коляску, одяг, іграшки. А ви ж самі розумієте, що це дуже великі витрати. 

Микола майже рік працював на двох роботах, я сиділа з малюком. А потім я знову завагітніла. І знову пішли шалені витрати на діток. І, якщо чесно, я не дуже комфортно почувалася у свекрухи. Адже коли до неї приходили гості – я з малюками мала йти на вулицю, аби їм не заважати. Влітку ще було нормально, адже гарна погода, діти граються. А ось вже взимку я їхала або у кафе, або у якийсь торговий центр. На вулиці тоді було дуже холодно. 

Зараз нам досі важко назбирати на квартиру. По-перше, ви ж самі розумієте, яка складна ситуація в країні, Миколі знизили зарплату. По-друге, мене на роботу ніхто не хоче брати, адже я не маю достатнього досвіду. Ще й важко малюків до садка влаштувати, бо великі черги та відключення світла. Тому я досі няньчуся з ними вдома. Ще й свекруху почала дратуватися. То дорікає, що діти плачуть, каже, що я у всьому винна. Ніби я на зло їй народила онуків та не хочу виходити на роботу. 

А ось моїх батьків взагалі не цікавить тема квартири та особистого простору. Вони гадають, що мають повне право приїхати до нас без попередження. І таке було не раз, що мама телефонує зранку “відчиняй двері, ми приїхали”. Спершу свекруха нормально до цього ставилася. Але потім ще й через гостину батьків почала з нею сваритися. 

Я намагалася якось знайти компроміс, пропонувала зустрічатися у кафе. “Ти що, така марнотратка? У кафе дорого, ми краще у тебе чаю зробимо, діткам солодкі гостинці купили” – дорікала мама у слухавку. Батьки постійно привозить нам якісь передачки. То варення, мариновані огірки та помідори, сало, рульку, паштет. Але таке у нас ніхто не їсть взагалі. Я беру продукти тільки з ввічливості, аби їх не образити. 

Цієї суботи мама знову до мене подзвонила:

– Ми тут на базар приїхали, десь через годину заскочимо до тебе, з малюками побачимося!

Я підійшла до свекрухи, аби попросити дозволу. А пані Олена так зверхньо глянула на мене. 

– Зараз до мене має прийти сусідка у гості. Я тобі ще тиждень тому казала, що пані Галина зайде і ми будемо на кухні сидіти, – наказовим тоном промовила до мене. 

Тоді я згадала, що до свекрухи дійсно мають прийти гості. А якось запрошувати батьків, аби вони сідали з чужими людьми до одного столу –  ну не дуже хороша ідея. Ще й так ніяково стало, що я забула за гостей. Тому сказала мамі, що ми можемо разом погуляти на дитячому майданчику біля будинку. 

Я вийшла з дітками на вулицю – а на лавочці сидить тільки мама. 

– А де тато? Чому ти сама? 

– А він на тебе образився! Сказав, що не очікував такої підлості від єдиної дитини. На вулиці холодно, дощить, а ти нас до квартири не хочеш пустити?

– Але мамо, я ж казала…

– Ага, то тобі забаганки свекрухи важливіші за батьків? Ну дякую, дуже приємно таке почути на старості років. Ми тут тобі пакунок привезли, хотіли з дітками побачитися, а ти так підло вчинила. 

– Просто до пані Олени прийшли гості.

– А ми хто? Чужі люди? А ти їй що, прислуга? Маєш таке є право на цю квартиру, як і вона. Дивися, аби вона тебе не вигнала з хати взагалі!

Мама погралася з дітками 10 хвилин, а потім поїхала на вокзал, мене навіть на прощання не обійняла. 

З одного боку, моя мама має частково рацію. Батьки, хоча приїздять без запрошення, але раз у місяць чи менше. І не на довго затримуються, тільки з дітками годину пограються і їдуть геть. Ну я можу раз в ніколи запросити їх у гості? 

Але все-таки, я не господиня, аби так командувати у чужій квартирі. 

Не знаю, що далі робити і кого слухати.

Що Ви можете порадити нашій читачці?