Я не вірила у Бога. Але того вечора відбулося справжнє диво

Тоді були лихі 90-ті. Мій горе-чоловік (на щастя, вже колишній) зв’язався з якоюсь компанією бандитів. Чи то він у карти програв гроші або ж просто комусь перейшов дорогу. Сама не знаю, адже намагалася у його темні справи не лізти.

Якось вночі я прокинулася від того, що у хаті був сильний дим. Такий клубок стояв, що я нічого не бачила, чесно. Двері вибиті, біля порогу – стіг сіна, який горить. Хутчіше збираю документи у сумку (беру в руки все, що можу намацати).

Біжу до дитячої кімнати – а там нічого! Мій 7-річний синочок просто зник! 

Тут хтось розбив шибку. До цегли був прив’язаний невеликий листочок, зморщений, порваний. “Не віддаси борг – не отримаєш сина. Не смій звертатися до міліції, бо відправимо на той світ дитину по частинках”. 

Я вибігла з хати, почала гукати сусідів. Ревіла, немов дика ведмедиця “допоможіть”. На щастя, мої сусіди – добрі люди. Чоловіки почали гасити вогонь, жінки бігали по селі та гукали мого Сашка. А я впала на коліна посеред дороги та почала молитися:

– Боже, будь ласка, вбережи мою дитину! Можеш забрати моє життя, але поверни Сашка! 

Я не знала, що робити далі. Сусідка, баба Марія, вже хотіла викликати швидку. 

Але тут я почула знайомий голос “мамусю!”. Підіймаю очі та бачу, як до мене біжить… Сашко. “Господи, дякую” – крикнула на все село! 

– Він сидів біля дороги, а там…там машина згоріла. Я їх бачив. Вони всі чорні, від них нічого не залишилося! Тільки речі розкидані по дорозі, – тремтячим голосом каже сусід дідо Павло. Він якраз керував пошуками та поїхав на мопеді до магістралі поблизу нашого лісу.

– Я хотів у туалет, дядя мене вивів, тримав за руку. Казав, щоб я не втікав. Вони хотіли мене відвезти до міста на колесо огляду! І ще дали солодощі! – казав Сашко. 

– Вони тебе не кривдили?!

– Ні. Я тільки злякався, коли вийшов з машини, підійшов до дерева, а тут такий “бабах” і дим з вогнем! І вони всі лежать на дорозі. 

На щастя, син не налякався. Навіть більше – він подумав, що ті дядьки просто хотіли з ним погратися. Він навіть не здогадувався, у якій халепі був. Можливо, це і на краще, щоб не травмувати психіку. 

Відтоді минуло вже понад 30 років. Сашко виріс та пішов працювати до поліції. Можливо, той випадок повпливав на вибір професії…

А я почала молитися. Щоранку та щоночі. Досі дякую Богові, що тоді вберіг мого коханого сина від такого лиха! І молюся за всіх матерів та їх синочків. 

Щонеділі йду до церкви, шаную всі заповіді. Інколи їжджу на прощу до святих місць. Була у Ізраїлі,  Меджугор’є, в Україні – Гошівський монастир, Києво-печерська лавра. 

Любі читачі, Бог завжди вас чує та допоможе! Просто варто тільки скласти долоні та промовити молитву. Але не тільки просити, але й давати. Наприклад, навіть 10 гривень на пожертву в храмі. 

А ви погоджуєтеся з такою думкою? Це просто збіг обставин чи дійсно Божа сила?