Як тільки моя мама дізналася, що я зустрічаюся з Володею, то одразу почала бити на сполох. Вона була категорично проти наших стосунків. Щодня вона нагадувала, що він мені не пара, кричала на мене і просила знайти собі кращого хлопця. А все було тільки тому, що мама Володі випивала.
Але я все одно не вважала це вагомою причиною – я ж зустрічаюся не зі свекрухою, а з її сином!
Та й Володю я знаю давно. Він – мій однокласник. Як людина він дуже хороший і хлопець теж турботливий. Але мамі діла до цього не було. Тож згодом вона навіть почала слідкувати за мною.
Володя все одно продовжував мене проводити. Але ми старалися розпрощатися десь поодаль мого дому, хоч раз у раз сусіди все одно доносили це моїй мамі.
– Скільки тобі повторювати? Досить водитися з цим Володею!
– Але ж він хороший!
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Що з тієї доброти, коли він бідний, як церковна миша! А на матір його глянь! Таким же стане! Нам чутки по цілому селу не потрібні.
– А мені все одно на інших!
– Нічого, сама колись мамою станеш і все зрозумієш!
Я була розгубленою. І справді мама Володі вела поганий спосіб життя. Але хіба це означало, що він виросте таким самим? Він навпаки намагався допомогти матері вибратися із залежності. Навіть коли вона сильно хворіла, не відвідував школу, а сидів із нею. Він у неї дуже хороший.
А згодом він навіть працювати пішов. Гроші потрібні були на лікування. Відтоді ми з ним перестали бачитися.
Тепер мені було так самотньо.
Зате саме тоді у нашому класі з’явився новенький. Він був таким гарним та вольовим. Ще й із заможної сім’ї. Ясна річ, що на мене він уваги не звертав. До певного моменту. А потім навпаки почав дарувати квіти, ходив повз мій дім, кликав гуляти.
Моїй мамі це подобалося.
– Сходи із Сергієм погуляти! Він під ворітьми уже годину чекає.
– Не маю часу.
– Ти ж і так сидиш і нічого не робиш.
– Я маю до Володі йти.
– Ти що, з глузду з’їхала?
З Володею ми таки побачилися один раз. Перетнулися на дорозі.
– Я нарешті знайшов хорошу роботу. Я відкладу на навчання, а потім на наше весілля,- сказав він мені.
– Вирішив вступати кудись?
– Ну так, тобі ж потрібний розумний чоловік,- посміхнувся той.
– То ми одружимося?
– Аякже!
– Вже?
– Ні, спочатку навчання, а потім і весілля зіграємо.
– Добре, я чекатиму. Повертайся скоріше!
Володя поїхав на роботу, а я знову зосталася чекати.
– Скільки будеш його чекати?! До старості? Іди із Сергієм гуляй і не мороч собі голову,- бубніла мати.
– Він тобі подобається, бо в нього є гроші.
– Це ж тобі плюс великий, а не мені. Про тебе думаю!
І ось знову почалася ще одна хвиля Сергієвих залицянь. Він почав підкоряти мою маму: дарував їй квіти, сумки, взуття. Певне, думав, що вона зможе на мене повпливати. Тому з моїми батьками Сергій швидко знайшов спільну мову. Тим часом я думала тільки про Володю.
Чула, що він виїхав на заробітки. Почала себе накручувати, що у нього там нова дівчина і я йому більше не потрібна. Ще й мама олії у вогонь підливала, постійно нагадуючи про Сергія.
Тож я не витримала і послухала свою матір. Весілля ми відсвяткували одразу ж. Усім було так радісно, а я хотіла б забути цей день назавжди.
Єдине, що пам’ятаю – обличчя Володіної мами, яка прийшла глянути на пишну церемонію. Вона не сказала нічого, але я помітила у її погляді німий докір.
Відтоді минуло вже 10 років. Я дуже нещаслива та й шлюб мій не вдався. Сергій часто випиває, дітей у нього бути не може, гроші батьки давати припинили, а сам він заробляти не хоче.
Зате Володя одружився, у нього своя компанія і троє діток. Мені так прикро щоразу, коли я бачу, як він на вихідних із сім’єю приїжджає в рідне село. Слів бракне, щоб передати, що я відчуваю у ті миті.
Краще б я тоді вчинила по-своєму, а не послухала матір…
Чи варто батькам втручатися у життя дітей?
