Я потайки брала телефон матері або підслуховувала її розмови, бо хотіла дізнатися правду, яку вона приховувала від своєї сім’ї

Я була переконана, що моя сім’я чи не найкраща у світі. У нас було все, про що говорять серйозні психологи з телеекранів, даючи поради щодо міцного подружнього життя: батьки поважали одне одного, проводили багато часу разом, піклувалися про мене і навіть ніколи не сварилися. 

 Але нещодавно я дізналася дещо, що зруйнувало цю ідеальну картину і відкрило мені очі на поведінку власної матері.  

Цьогоріч я закінчую школу. Мама у мене проводить місцеві екскурсії, а тато працює у школі. Нічого особливого.  У шлюбі мої батьки вже понад 19 років. Чималий термін, погоджуюся.

Але мені вистачило одного разу просто повернутися додому швидше, щоб збагнути, як сильно я помилялася. 

Коли я підіймалася сходами, втупившись очима в екран телефону, то почула голос матері. Подумала, що це вона зі мною розмовляє. Підняла голову і завмерла. З нашої квартири спокійно виходив незнайомий тип. Він обнімав мою маму, а потім навіть поцілував на прощання. Я кинулася на вулицю. Мене ніхто не побачив. Довелося чекати, доки чоловік вийде з під’їзду і попрямує своєю дорогою.

Ані матері, ані батькові про побачене я не розповіла. Поки не була до такого готова.

Ввечері все було, як завжди. Всі жартували і доїдали свою вечерю, тільки мені шматок у горло не ліз.

Наступного дня я вирішила, що стежитиму за власною матір’ю, щоб вивести її на чисту воду. Я потайки брала її телефон, підслуховувала розмови, ходила за нею у парк та в магазин. І одного разу мені таки вдалося знайти у її смартфоні листування з тим чоловіком, де йшлося побачення. Цих вихідних коханці домовилися зустрітися за містом в орендованому будинку. Я навіть адресу встигла записати. 

У суботу мама й справді почала кудись збиратися. Від запитань тільки відмахувалася, мовляв, справи.

Я, ясна річ, таємно стежила за нею весь день. З нею і справді був той самий чоловік. Вони гуляли, тоді скупилися у місцевому магазині і пішли в дім.

Я зробила декілька світлин, бо так мені кортіло розказати батькові правду. А без доказів ніяк!

Ввечері моя матір замилювала нам очі розповідями про те, як вона обговорювала з колегами нюанси роботи на карантині. Я не витримала. Встала з-за столу і пішла до себе.

Так минув цілий тиждень. Наскільки я зрозуміла, сама мама зізнаватися не збиралася. Що ж, я давала їй шанс. 

Тепер я думаю про те, що прийшов час дізнатися про все татові. Хоча мені бракне духу показати йому ті фото. Мені його так шкода. Він так кохає мою маму. Зараз я зовсім не знаю, що мені робити. Як гадаєте, розповідати чи ні?

Що ви могли б порадити дівчинці?