Я поверталася з роботи додому, несла важкі пакети. Заходжу в будинок і бачу, що у нашій скриньці білий конверт від банку, який адресовано моєму чоловікові. Цікавість взяла гору та я вирішила прочитати. Однак, вже через хвилину я бігла додому та хотіла серйозно поговорити з ним та все вияснити!

Я з чоловіком не жила на широку ногу. Весілля не грали, бо відкладали гроші на синочка. Добре, що моя мама віддала нам свою однокімнатну квартиру на Левандівці, а сама переїхала в село до бабусі. Одяг ми могли купувати або ж у секонд-хенді чи на базарі. На розкішні брендові речі грошей не дуже вистачало. Та і мій Олег завжди казав, що то “звичайні ганчірки”. 

Я працюю касиром у “Близенько”, зарплата досить нормальна. А ось Олег вже почав так халявити знатно. До лютого він працював таксистом. Ну а потім всім урізали зарплати, скоротили персонал. Тому Олег перший пішов геть, ще й скандал влаштував: 

– Я не буду за такі копійки собі спину гнути. Знайду щось краще!

Та майже 3 місяці нічого не було. Він перебивався тимчасовими заробітками – як не охоронець в АТБ, то вантажник. Ремонтував телефони та ноутбуки, але там теж довго не протримався. У нас були деякі відкладені гроші на ремонт квартири, хотіли синові зробити гарну кімнату. Але всю цю заначку ми витратили на взуття, продукти та комунальні послуги. Ще й на зло, пральна машинка тоді зламалася та ми купили нову. 

Зараз Олег працює на СТО, ремонтує машини. Однак, я не бачила цих зароблених грошей за весь час. Він хіба міг принести 500 гривень, тисяча – максимум. Звісно, з колегами він на роботі міг перехилити чарку-другу, бо то ж його друзі!

Однак, тиждень тому все пішло взагалі коту під хвіст. Я завжди перевіряю нашу поштову скриньку перед тим, як прийти додому. Дивлюся – а там білий конверт. І на ньому печатка банку якась. Хоча це було адресовано Олегові, але моя цікавість взяла гору та я розгорнула конверт. І там були якісь документи на кредит! Я спершу подумала, що то переплутали скриньки, перевірила адресу та ініціали – точно до мого чоловіка. 

Взяла сумки та швидко побігла додому. 

– Що це таке? Що за гроші? Ти взяв кредит? 

– А, та. Ну до нас на СТО заїхав мій колишній однокласник. Ми розговорилися, він сказав, що хоче продати свою машину. Тойота, така нормальна машина. І ми домовилися, що він мені її продасть. 

– Навіщо нам машина? 

– Аби була. Я на роботу їздитиму. 

– Тобі автобусом легше прохати! 

– Ну і що? Малого ще буду до школи возити та забирати!

– А скільки таке щастя коштує? 

– Я взяв кредит поки на 4 тисячі доларів. А там потім, якщо не вистачить, то ще візьму, типу буду йому помалу частинами віддавати. 

Я не знала, що сказати. Сіла на диван та просто затулила лице долонями

– Та не переживай, я все розрахував. Моя зарплата буде йти на погашення кредиту, а твоя – комуналка та продукти. Ну нічого не станеться, якщо ти ще одну осінь та зиму проходиш у своїх чоботах, хм нічого не бракує! 

Тоді я просто не витримала, взяла пакет, висипала всі продукти на підлогу та почала збирати його речі

– Провалюй геть! Сам оплачуй свій кредит, мені до цього нема нікого діла!

– Та заспокойся вже! Ми виплатимо той кредит і в нас буде машина.

– Досить, я вже не можу стільки часу це терпіти! Їдь куди хочеш на своїй машині, але я не збираюся тебе тягнути на своїй спині. 

Вже через годину всі речі Олега були зібрані біля будинку та він поїхав до своєї мами. 

Тепер до цієї справи вже й свекруха підключилася. Вона діймає мене за те, що я мала совість прогнати чоловіка геть! 

– Ти взагалі там дуба дала? У вас буде машина. Багато сімей живуть від кредиту до кредиту, але нічого! Сама перше казала, що Олег гроші додому не приносить, а тепер за це вигнала його геть. Тебе взагалі не зрозумієш!

Чесно, мене вже дістала його поведінка. Я думала, що виходжу заміж за чоловіка, який може нести відповідальність за свою родину, за мене та сина. А виявилося, що у голові Олега замість мізків – вата. Я вже не знаю, чи взагалі хочу з ними далі жити. Бо віри в нього вже нема такої.