Я поїхала у Польщу, аби перебути зиму. Тільки тітка щодня телефонує та просить повернутися – причина, бачте, для неї дуже вагома!

Моїй бабусі Стефанії вже 86 років. Вона старенька, ледь бачить та ходить. 

Хоча характер у неї далеко не спокійний. От навіть якщо їй до чаю не додати цукор чи налити не в ту чашку – то вона може такий скандал влаштувати, так лаяти та прокльонами сипати. 

Раніше за нею дивилася моя тітка, пані Галина. Вона жила поблизу, їй до будинку бабусі йти буквально 5 хвилинок. Тітка Галина ще й за освітою медсестра, вона добре знала, які ліки давати бабусі, що купувати в аптеці та як робити уколи. Ну просто мені їхати з одного кінця міста в інше з пересадками. А ще могла затриматися на роботі в салоні краси до 7-8 години вечора. Плюс домашні справи, дітки, готувати вечерю, прибирати…Самі розумієте, скільки то клопотів. 

Ще рік тому ми спеціально найняли для бабусі соціального працівника та платили чималу суму. Жіночка приблизно мого віку, трохи старша. Приходила через день, давала ліки, прибирала, готувала їсти, підливала вазони, давала корм рибкам. Однак, бабуся Стефа вирішила її здихатися:

– Вона гроші вкрала! Мою пенсію з гаманця витягла, от зараза. 

– Але бабусю, вам пенсія ще не скоро має прийти, а сьогодні тільки 15-те число. 

Баба Стефа постійно дивилася на неї вовком. Потім взагалі ніби втратила здоровий глузд. Ходила до сусідів та скаржилася, що та соціальна працівниця – аферистка. Навіть відкривала вікна та кричала на вулицю “рятуйте”. Одного разу сусіди їй повірили та дійсно викликали поліцію. То ще потім ми штраф платили за хибний виклик. 

За той час ми змінили близько трьох жінок. І ніяка не протрималася й 2-х місяців – все через паскудний характер бабусі Стефи. Я вже з нею і говорила, і повчала, навіть погрожувала пансіонатом. А вона все одно ні мене, ні тітку не слухає! Вперлася на старості років і все. 

У листопаді я виїхала до зовиці в Польщу. Ми з Анею добре спілкуємося, вона хрещена мати нашої з Дмитром старшої доньки. Вирішили з дітками перебути цю зиму, бо світло часто вдома нема, холодно, вода ще й пропадає. А зовиця дозволила пожити в неї, ще й підробіток мені знайшла – майстер манікюру. В Україні залишився тільки мій Діма. 

От тиждень тому до мене зателефонувала тітка:

– Я тут подумала, що тобі треба повернутися. 

– Чого?

– Забери бабу до себе. Ти молода, маєш сили, здоров’я. Бо я вже не витримую, всі нерви виїла. 

Я відмовила. По-перше, до березня я точно не збираюся повертатися до України. У дітей дистанційне, у мене тут робота, нас все влаштовує.

По-друге, якщо ми візьмемо бабусю до себе, то вийде не квартира, а якась рукавичка. У нас тільки 2 кімнати, спальня та дитяча. Де ми бабусю Стефу помістимо? У кухні на ліжечку? Та вона нас просто з’їсть за це.

По-третє, за бабусею треба дивитися постійно, бо вона може добряче накапостити. Ну, забуде вимкнути воду і затопить сусідів, включить духовку та піде геть. І виходить, що я маю бути вдома постійно та звільнитися з роботи. На жаль, на одну зарплату мого Діми ми точно не проживемо. 

Тітка зараз всіляко намагається мене переманити в Україну. І обіцяє, що відмовиться від квартири бабусі постійно та перепише спадок на мене. Я не впевнена, що можу їй довіряти. Так, квартира у гарному районі, є поруч супермаркет, зупинка, школа та садочок. 

Зараз до баби ходить старший син тітки Галини, мій двоюрідний брат Роман. Але і в нього нерви не сталеві. 

Пишу сюди, аби почути якусь нормальну пораду. Я люблю бабусю, але її паскудний характер не можу витримати. Пропонувала, аби хтось з сусідів ходив, а ми б платили. Тільки ніхто взагалі не хоче до бабусі Стефи навіть поріг переступати. 

Що робити? Бо якщо чесно, я дуже сумніваюся, що тітка дотримається своєї обіцянки щодо спадку та квартири.