Я працюю майже 20 років у пологовому будинку. Постійно чую крики малюків, бачу сльоза радощів молодих батьків. Я й сама мама, тому прекрасно розумію, що за емоції вони відчувають.
Однак, на моїй практиці трапився досить такий дивний випадок. Частково трагічний, частково – щасливий. І хочу вам про це розповісти.
Це було тиждень тому. До нас вночі привезли молоду дівчину, їй років 18 було на вигляд. Вона не мала при собі ніяких документів, ні сумки у пологовий. Навіть паспорта!
– Швидка привезла з гуртожитку. Пологи почалися. Кажуть, що вона на облік навіть не ставала та не знає стать дитинки!
Я багато історій чула про таких жінок. У нашому колективі таких називають “мамаша”. Ну це такий вид людей, які не те, що про своє здоров’я не турбуються – їм начхати на немовля. Випивають, палять, можуть вживати шкідливі речовини. На щастя, таких горе-“мамаш” ми рідко бачимо у нашій клініці.
Підійшла до дівчини:
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Як звати?
– Ліза. Витягніть цього паразита з мене! Боляче!
– Який термін?
– Не знаю! Ви самі не бачите, що воно от-от з мене вилізе!
– Заспокойся. Зараз тебе оформлять та переведуть у палату, народиш здорового та сильного малюка
– Не хочу я народжувати. Взагалі, я цю дитину не хочу! Я вже і пігулки пила, і у холодній ванні плавала, важкі речі тягала – нічого не допомагає, засів, як паразит!
– А про засоби контрацепції чула? Доросла дівчина, а розуму взагалі нема.
– Вам яка різниця? Ви мені ніхто! Ні мама, ні тато, ні Бог! Так що ваше діло – дістати цього паразита з мене.
За годину дівчина народила здорового хлопчика, пологи пройшли легко, без кровотечі або ж ускладнень. Однак, Ліза не хотіла навіть глянути на сина.
– Заберіть його геть! Він мені не потрібен!
– Навіть не потримаєш на руках?
– Я сказала геть! Мені до біса ця дитина. Я напишу заяву нехай його у дитячий будинок забирають!
Етика не дозоляє мені морально давати або ж читати моралі дівчині. І не мала права їй перечити – ще не знати, що ця горе-матуся з немовлятком зробить.
Під ранок нам знову привезли інку, трішки старша за ту Лізку.
– Я прокидаюся – а на ліжку кров. Боляче, я на колінах проповзла до телефону та набрала швидку.
– Гаразд, матусю, ми вам допоможемо. В операційну, негайно!
Ольга молилася на кушетці. Я навіть почула слова “забери моє життя, але маля нехай живе.” Однак, бог не почув її молитву – малюк не дихав. Ми намагалися зробити йому масаж серця, відвезли в реанімацію. Але сердечко не стукотіло і на екрані не було пульсу.
Я не знала, як про це сказати Ользі. Вона майже годину пролежала в операційний, все питала лікарів “коли мого Іванка привезуть?”.
– Ваш малюк… Вибачте, але ми не могли його врятувати..
– Ні, ні, я не вірю, не вірю..
Ольга почала голосно плакати, що весь пологовий її чув. Я вийшла на вулицю, аби вдихнути шматок свіжого повітря. Нічка була пекельною. Дістала цигарки та закурила. Я все думала про Ольгу та те покинете немовлятко. А потім навіть не докурила цигарку, кинула її в урну та побігла у палату.
– Я розумію, що зараз це може дуже образливо прозвучати. Але, будь ласка, вислухайте. Цієї ночі одна жінка покинула своє немовлятко, хлопчик, здоровий. Написала відмову. Будь ласка, врятуйте його!
Ольга хвилину дивилася на мене та мовчала. Я бачила, як тремтіли її губи, як вона стиснула в кулак ковдру
– Принесіть мені малятко, я його погодую.
Вона з такою любов’ю та ніжністю гладила дитинку по голівці, так обіймала, цілувала у тім’ячко.
– Сказати вашому чоловікові?
– Ні, я сама виковуватиму дитину. Він пішов, коли дізнався, що я вагітна.
– Це не простий крок. Ви втратили рідну дитину, а тут цей…
– Хто цей? Це мій малюк. Мій Іванко. Я заберу його. Не дозволю, аби малюк ріс у дитячому будинку. Я тепер його мама…
Через два дні Ольгу виписали з Іванком додому. Знаєте, я у захваті від таких жінок. Адже вона прийняла чуже немовлятко, буде про нього дбати та виховувати.
Знаєте, побільше б таких матусь, як Ольга! Можливо, тоді дитячі будинки будуть порожніми. А в кожній квартирі лунатиме дитячий сміх..
