Коли Степан дізнався про третю вагітність Христини, то радість батьківства кудись вивітрилася. До слова, зникла вона ще після першого малюка. Важко було і з одним немовлям, а тут уже третє на світ рветься.
З кожним роком сімейне життя все більше надокучало Степанові. Він припинив шукати в ньому хороші миті і сприймав, як звичайну повинність. Постійні клопоти, обов’язки, проблеми, невдоволена дружина, покупки, сміття і вічні потреби. У молодості Степан мріяв про кар’єру, хотів написати дисертацію або відкрити свій бізнес. Але нічого так і не вийшла. Через сім’ю.
– Нічого, діти ростуть швидко. Ти ще все встигнеш, – заспокоювала чоловіка Христина.
– Доки це станеться, я вже постарію. Мені тоді нічого не треба буде, – сердився Степан.
Усе в дружині тепер дратувало чоловіка. Та навіть весь дім з його обов’язками так сильно йому остогид, що не хотілося вже нічого. А ось колись усе було по-іншому. Степан до нестями закохався у Христю і майже одразу зробив їй пропозицію. Боявся втратити таку красуню. А тепер вона разом із дітьми стала найбільшим тягарем його життя.
– Чому я завжди у всьому винна? Це наші спільні діти? Чому вина тільки на мені? – розплакалася Христина.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Я був проти того, щоб ти народжувала третю дитину, а ти мене не послухала, – кричав Степан.– Нам і одного вистачило б. А тепер ні хвилини спокою з вами всіма! Усе на моїх плечах!
З кожним днем докорів у бік дружини ставало тільки більше. Спочатку Христину це неабияк зачіпало, а потім вона перестала звертати увагу.
Якось Степан повернувся з роботи й не застав вдома нікого. У будинку було тихо, ніякого взуття чи верхнього одягу. Дружина з дітьми пішла, тільки записку на кухні залишила: «Ми поїхали до батьків».
Степан спочатку розлютився. Думав, як повернути сім’ю, а тоді заспокоївся. Зрозумів, що це саме те, чого він усе життя хотів – спокій.
Кілька тижнів чоловік насолоджувався самотністю, постійно обіцяючи самому собі, що завтра точно поїде по дітей. Але миті тиші були настільки благодатними, що Степан і думати перестав про той гамір та безлад, який створювало трійко малят.
Так минув цілий місяць. І однієї ночі йому зателефонувала Христина. Вона повідомила, що їхній найменший син захворів. Потрібно негайно купити ліки у місті.
Степан хотів кинутися до сім’ї, але потім згадав, що завтра у нього важлива робоча зустріч. Усе, що він зробив – купив ліки і передав ранковим автобусом у село.
Надалі у стосунках подружжя нічого не змінилося. Зате Степан взявся втілювати старі мрії в реальність. Писав дисертацію, здобував підвищення на посаді, заробляв тільки на себе. А потім подав на розлучення з Христиною.
Відтоді минуло років 10. Весь цей час чоловік жив тільки для себе, як і мріяв колись. І спочатку йому подобалося все, доки одного разу він не захворів і не загнув, що йому навіть немає кого попросити про допомогу. Степан був дуже самотній.
З кожним наступним роком він все частіше згадував про свою сім’ю, яку колись так безцеремонно покинув.
Якось, повертаючись додому після роботи, Степан чекав на таксі. На зупинці він помітив знайому жіночу постать. Невже Христина? Незнайомка завмерла, помітивши чоловіка. Точно Христина із сином.
– Ви тут яким вітром?- Степан заговорив першим.
– До Вишу вступаємо, документи привезли.
– Давно ми не бачилися… Може, сходимо на каву, поговоримо? Розповісте, що у вас нового.
Христина захитала головою.
– Та ні, нам ще до села їхати. Не хочу пропустити автобус. Прощавай, Степане.
Чоловік знітився. Як же багато він втратив…
Чи зробив чоловік правильний вибір, кинувши сім’ю?
Що він втратив?
