Я вагітна, а моя бабуся навідріз відмовляється допомогти!

Мені 18 років. І я ніколи не думала, що зможу опинитися у такій важкій фінансовій ситуації. А все через мою бабусю!

Отож, я після 11 класу вступила до Івано-Франківська. У нашій групі був Мишко – староста, справжній красень. І я була потайки у нього закохана. Хоча розуміла, що на таку сіру мишку, як я, він ніколи не гляне. Але якось він підсів до мене на семінарі, підказала йому правильні відповіді. І тоді він запросив мене на побачення у парку. Ми багато гуляли біля озера, Мишко пригостив мене кавою, відвів на атракціони та в кінотеатр. 

Наші стосунки якось розвивалися досить швидко. Вже через місяць побачень я переїхала до нього жити. Тоді він жив сам на однокімнатній квартирі, йому батьки висилали гроші закордону. Нам було дуже добре разом. Але потім я помітила, що досить так сильно набрала у вазі, нудило від різних запахів. І особливо хотіла їсти вночі, щось таке дивне – ну рибу з шоколадом чи солені огірки зі згущеним молоком. 

Тоді прочитала в інтернеті, що це можуть бути ознаки вагітності. Купила тест, пішла у туалет. І за декілька секунд на паличці вималювалися чіткі дві смужки. Я настільки налякалася, що добрячу хвилину трясла паличку. Сподівалася, що, може тест бракований або ж я щось не правильно зробила. 

Дуже боялася зізнатися Мишкові про дитину. Адже раптом він мене покине, змусить піти до лікаря та позбутися малюка? 

Однак, ви ж розумієте, що довго приховувати вагітність не вийде. Хлопець і сам про все швидко здогадався – нудота, зайва вага. Він навіть спершу жартома називав мене “колобком”. через живіт. Але потім я вирішила зізнатися.

-То виходить, я скоро стану татком? – посміхався Мишко. 

Ми одразу розписалися у РАЦСі та почали складати гроші на малюка. Міша навіть перевівся на заочну форму, аби піти на роботу. Він працював кур’єром у ресторані, часто залишався на нічні зміни охоронцем. Я також намагалася заробити якусь копійку, брала сусідських діток на додаткові заняття з математики. Та все одно витрати були шалені – ліжечко, ліки, аналізи, огляди у лікаря, одяг. І це я ще не казала за оренду квартири, комунальні послуги та продукти. 

Хоча ми молоді батьки, але хочемо дати синові все найкраще. А для цього треба мати хоча б власне житло! Бо не відомо, чи власниця далі дозволить нам дити у тій квартирі. Тим паче, там одна кімната, нема місця навіть для ліжечка! Свекри інколи надсилають кошти, але це не великі суми. Так, на якісь дрібнички стачає. А мої батьки старенькі, живуть у селі, хіба можуть маршруткою передати якісь продукти. 

Я знала, що у Франківську живе моя бабуся по татовій лінії. Хоча ми з нею довго не спілкувалися, вона не дуже товариська жінка. Але живе сама у трикімнатній квартирі. Тому я купила їй тортику, зателефонувала та напросилася у гості. 

– Що? Квартиру? Тобі? Ага, ще чого! – кричала бабуся та навіть не пустила мене на поріг. 

Хоча я пропонувала нормальні варіанти – переїхати до тата в село чи будинок людей похилого віку. За нею там доглядатимуть, є медсестри, багато інших пацієнтів її віку. Їй сумно точно не буде. Виграшний варіант для нас двох!

Та наша розмова тривала максимум 5 хвилин. Бабуся Олена навідріз відмовилася йти мені на поступки. Їй було байдуже, що я вагітна і в неї скоро буде правнук.

– Ти ту дитину сама робила – то ти і думай, де вам жити! Я квартиру не віддам.

Знаєте, після того випадку майже всі родичі стали на сторону бабусі. Тільки батьки мене підтримали та захищали. 

Однак, я не розумію  – чому баба так вирішила вчинити? Хіба тій старій шкапі важливі квартирні метри? Сидить у тій хаті, ніби в себе в палаці. Я ношу під серцем малюка, її правнука. А вона хоче лишити нас напризволяще і все. 

Я налаштована рішуче і навіть готова піти до суду, аби отримати квартиру. Я її єдина онука та маю право на спадок. Її квартира – це моє рятівне коло. Бо я це роблю не для себе, а для малюка в першу чергу! 

Хто не правий у цій ситуації? Чому Ви так вважаєте?