Я відчинив двері – вдома нікого не було, тільки записка на столі, яку написав мій старший син

Тоді був вечір, п’яниця. Я стояв на автобусній зупинці та тільки думав про те, як нарешті висплюся. Правда, щось маршрутки довго не було, тому я почав розглядати різні оголошення на вітрині. А поруч стояв молодий хлопець, років 25 на вигляд. 

– Так, кохана, я вже був у магазині. Купив твоє улюблене печиво. Ні, шоколадки не було, але я ще зайду по дорозі в іншу крамницю та обов’язково візьму. Хочеш суші на вечерю замовити? Добре, без питань, я через 20 хвилин буду вже вдома. Цілую, – ніжно говорив через телефон.

Я аж розсміявся та юнак ніяково глянув на мене.

– І ти дійсно будеш ось так бігати біля дівчини, як мале цуценя, та виконувати всі її забаганки? Теж мені, чоловік, – пробурмотів я під носа. 

Тоді під’їхав мій автобус та я зайшов у салон. Згадав, що ми колись з дружиною Марією також були молодими, закоханими, багато часу разом проводили. А потім весілля, перша дитина, друга. Кудись зникла наша романтика, а натомість прийшли сірі будні. Наші розмови зійшлися тільки до побутових тем – ремонт, діти, садок, школа, гроші, продукти. 

Чесно кажучи, Маша зараз виглядала так собі. Після пологів дуже поправилася, постійно одягала великі, мішкуваті речі, щоб приховати пишні форми. А колись у неї така струнка фігура була, щоб всі моделі світу позаздрили. Давно не робила макіяж, не йшла у салон краси. Тільки заплітала косу та йшла з малюками гуляти. 

Тому я намагався утекти від такого життя. Наприклад, після роботи міг піти з колегами у бар та пропустити чарку. Або поїхав в суботу на риболовлю. Все-таки, я тяжко працюю, тому хочу відпочити від всіх клопотів. Маша і так вдома цілий день, у неї ж декретна відпустка, яка триває майже 7 років. 

Вдома нікого не було. Зазвичай діти біжать до мене в обійми та розпитують, чи купив я їм щось смачненьке. Можливо, що вона просто пішла гуляти з дітками на вулицю? Помітив на столі записку. Видно, що почерк старшого сина Петрика – він тільки пішов у перший клас. 

“Тату, вечеря у холодильнику. Мамі стало зранку погано, сусідка викликала швидку та її забрали у третю лікарню. Я поїхав з нею, а сестрички у сусідки Галі” 

Після таких слів я немов прозрів. Хутчіше викликав таксі та поїхав у лікарню. Петрик чергував біля її палати.

– Татку, мене ніхто не пускає, каже, що там не місце для малих діток, – налякано відповідав син. 

– А ви хто? Чоловік? – запитав мене черговий лікар.

Виявилося, що у жінки був апендицит. Вона вже давно скаржилася на біль, але я думав, що це Маша так хоче привернути до себе увагу. Бідолашна щодня носила важкі речі, коляску, займалася хатніми справами. А я цього не цінував.

На щастя операція пройшла без ускладнень. Тоді я взяв на роботі відпуску, щоб допомагати Марії пошвидше одужати. Поки жінка спала у кімнаті, я готував для дітей обід та вечерю, прибирав у квартирі, гуляв з донечками, виконував домашні завдання з сином. А ще доглядав за жінкою, годував, адже вона не могла навіть стояти на ногах. Стільки треба мати сили, щоб нести на собі таку відповідальність. Стало соромно за те, що всі ці роки я ігнорував власну родину, намагався утекти від обов’язків… 

Через місяць Маша одужала. Тоді я пообіцяв собі більше нізащо в життя не кидати дружину такі важкі моменти та завжди допомагати. Адже ми – родина, рідні люди, у нас є маленькі дітки. Тепер намагаюся щосуботи їхати з ними на відпочинок, приносити Марії букет улюблених квітів та просто робити її щасливою. 

Випадково зустрів того юнака знову на зупинці. Він про щось довго говорив з дівчиною.

– Можливо, ти мене не пам’ятаєш. Але знай, що ти робиш правильні речі у цьому житті. Адже дівчина – це найкращий подарунок долі, тому про них потрібно завжди піклуватися та поважати, – та поплескав його по плечі. Юнак посміхнувся мені у відповідь.

А ви погоджуєтеся з такими словами? Чому?