Ця пригода трапилася зі мною рік тому. Ми з чоловіком якраз відпочивали у Польщі, приїхали в гості до свекрухи. Вона там вже давно живе, вийшла заміж за поляка. От ми на польське Різдво вирішили її провідати.
Гостина вийшла на славу – стільки смачних наїдків пані Галина приготувала, що у столика аж ніжки прогнулися. А її чоловік Матеуш зустрів нас дуже тепло, показував місто, проводив цікаві екскурсії. І коли ми разом йшли в кафе чи ресторан, то він за все платив.
Ось вже час нам повертатися додому, до рідного Івано-Франківська. Ми заздалегідь поставили у мою сумочку всі важливі документи (паспорти, квитки) та ще чималу суму грошей. Знаєте, ми до того зберігали кошти на картці в телефоні. Але раптом він розрядиться, а зарядки чи павер-банку не буде під рукою? Тому зняли з карток декілька тисяч.
Перед від’їздом заїхали у невелике кафе, щоб перекусити перед дорогою. Ну хто витримає на кордоні стояти декілька годин, ще й на голодний шлунок?
Ми вже доїжджаємо до вокзалу, аж тут моя свекруха питає:
– Іринко, а де твоя сумочка?
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
І тут в мене очі стали немов квадратні, серце почало стукати, що от-от вискочить з грудей. Я забула сумку з документами у кафе!
Пан Матеуш хутчіше поїхав зі мною до кафе, де ми сиділи перед від’їздом. Я забігаю, як та фурія, кидаюся до столика, за яким ми сиділи – а сумки нема!
“Все, ми пропали” – подумки картала себе. На щастя, тоді до нас підійшов адміністратор та про щось почав говорити з паном Матеушем.
І через 1 хвилину до нас підходить офіціант з моєю сумочкою в руках! Господи, я так перехвилювалася, що попросила у них склянку прохолодної води.
На щастя, всі гроші, квитки, паспорти та навіть моя дорожня косметика були на місці. Видно, хтось з персоналу чи відвідувачів помітив мою сумку та віддав адміністратору на зберігання.
Ми вчасно приїхали до кордону, без проблем пройшли контроль та всі перевірки. Однак, дорогою додому я все думала про.. наш менталітет.
Погодьтеся, якби ви забули сумку з грошима та документами у Києві, Львові чи навіть маленькому містечку, то навряд чи її повернули. Сумку – так, кошти – ні.
А тут, в європейському місті всі інакше. Якщо ти знайшов чужу річ, то краще віддати її комусь на зберігання. Чи зателефонувати до поліції.
Ех, ми, українці, так рвемося у Європу. Але ще тільки всього треба змінити у нашому менталітеті. Хіба ви хочете бути тою ложкою дьогтю в бочці меду? І я вже мовчу про нашу культуру спілкування, випивки, порушення правил дорожнього руху.
Мені здається, що з такими проблемами нас ще довго до Європи не прийматимуть. Дуже соромно за таких українців!
Ви погоджуєтеся зі словами нашої читачки? Чому?
