Спершу думала, що Володя до Олесі на стрижку ходить, але бачу, що повертається такий же, як і прийшов, ще й голову вниз опускає, ніби не хоче, щоб його хтось побачив

Моя подруга Олеся працює перукаркою. Я звикла, що часом до неї клієнти приходять і на квартиру.  Вона ж інколи, так би мовити, працює з дому. Тому я  й не звернула спочатку ніякої уваги на чоловіка, який до неї, не буду таїти гріха, дуже зачастив. Я  була переконана, що він на стрижку ходить. Але місяці йдуть, а в нього ні стрижка, ні розклад гостювань не змінюються.

Тут я  й запідозрила щось лихе. А з іншого ж боку, вони – не маленькі діти і мені в їхні справи лізти не годиться. 

Взагалі я мало з ким спілкуюся. Часом оминаю навіть сусідів, не те щоб теревенити зранку й до вечора з коліжанками. А якщо й випадає така нагода, то окрім роботи більше ні про що й не балакаємо. Щодо моєї знайомої… Їй 45 років, живе сама, нещодавно пішла на курси, бо хотіла навчитися стригти. Потім підпрацьовувала у перукарні, щоб набратися досвіду, але зараз все частіше приймає клієнтів вдома. 

І ось нещодавно я почала помічати, що до Олесі зачастив інший наш сусід. Він з дому напроти. Здається, звуть його Володя. Думала, клієнт, але ж ні. Не ходять люди стригтися ледь не щотижня. Та й виходить Володя із квартири моєї сусідки, похиливши голову. Дивно все це. Не те щоб я лізла в чужі справи, але все одно цікавість бере гору.

Дізналася я, що цей чоловік має дружину. А нею виявилася Юля, моя знайома. Ось повертаюся якось додому і бачу жінку Володі. Мені аж смішно стало. Я її давно не бачила, а тут вона й на себе не схожа: cтрижка крива, волосся зелене, очі опустила. Це Володимир так в Олесі вчився перукарству, а відпрацьовував усе на своїх дружині? Сміх та й годі, але я намагаюся триматися.   

Перетнулися.

Привіталися.

Почали говорити.

Тут мені Юля всю правду і виклала.

– Знаю, що виглядаю абияк. Це все ваша Олеся. Я до неї, як до людини. Хотіла трохи зекономити. Якби ж знала, чим мені це обернеться, то ніколи б не пішла до тієї жінки. 

– Та ну, це тільки волосся. Відросте, –  намагаюся заспокоїти знайому.

– Думаєш, це вона випадково? Вона мого Володю відбити хоче. От зміюка!

– Чого це ти так…?

– Я ж не сліпа, все бачу. Чи ти думаєш, що весь двір не говорить про те, що мій чоловік до неї бігає? Я навіть говорила з ним про це. Набридло мені таке життя. Весь під’їзд з мене уже сміється. А все, що мені треба на старість – спокій.

На цьому ми з Юлею і розійшлися. Але не минуло й місяця, як перестрілися вдруге. Тепер уже моя знайома цвіла та пахла. Від розбитої і заплаканої сусідки й сліду не залишилося. Зачіска нова, вбрання хороше. 

– Нарешті я маю той спокій, про який говорили. Тепер я вільна жінка, роблю, що хочу! – ділиться змінами у своєму житті Юля. 

А мені аж від душі відлягло. Я ж після нашої першої зустрічі спати навіть не могла. Все думала, як красива жінка пропадає біля такого безсовісного чоловіка. Але ось усе нарешті стало на свої місця. 

Що думаєте про цю ситуацію?