Тоді мені було 10 років чи може навіть менше. Мама завжди забирала мене з танців, адже їхати довго, район далекий та не дуже безпечний. На щастя, хоча б пряма маршрутка курсувала.
От ми йдемо до зупинки, і тут вилітає до нас маленький хлопчик, ну років 3 на вигляд, не менше. Кудись дуже поспішає.
– Зупинися, Андрійку! – гукала заді його мама.
Але дитина не чула, бо бігла до голубів.
І от їде маршрутка. А малюк не бачить автобуса, далі біжить. Ну ще б декілька секунд – і хлопчик опинився під колесами.
– Цукерки!!! – крикнула голосно моя мама.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Малюк зупинився буквально за 3 метри від автобуса.
Деякі пасажири глянули на мою маму, немов вона божевільна. Адже яка адекватна жінка буде кричати до малої дитини?
– Господи, дякую вам! Ви просто ангел-охоронець, – плакала мама хлопчика.
Ми сіли у маршрутку.
– Ма, а чому ти так вчинила? Це ж чужа дитина…
– Повір, на цьому світі мало добрих людей залишилося. А я не могла змовчати.
Я досі пам’ятаю її слова. Тепер завжди намагаюся допомогти нужденним. Наприклад, пожертвувати волонтерам, які збирають кошти для пенсіонерів, дати безпритульній тваринці корм чи просто дідусеві перейти дорогу.
Добро врятує наш світ від лиха! Плекайте його у своїх серцях. Бог вам обов’язково віддячить.
А ви погоджуєтеся з такою думкою?
Фото з відкритих джерел
