– Як це так? Як таке можливо? – зі сльозами на очах запитує дівчина. А я не знала, що й відповісти юній породіллі

Ця пригода зі мною трапилася ще років 15 тому.

П’ятниця, пізня ніч. Тоді якраз була моя зміна, але, на щастя, в крилі було тихо. Заварила міцної кави, ввімкнула телевізор. Може, щось перегляну, аби не закуняти. Ось вже відчуваю, як повіки помалу опускаються, тіло розслабляється.

Але сон перервала акушерка, баба Галя:

– Прокидайся, сонько, тут привезли, у неї вже перейми почалися! 

Я хутчіше вибігаю з кабінету та кулею лечу на другий поверх, у пологовий зал. Баба Галя за мною ледь встигає човгати, але я чую, як вона коротко мені розповідає про пацієнтку:

– Привезли, з вокзалу. Їй стало погано, впала на землю. Добрі люди допомогли швидку викликати! Ой, Господи, вбережи ту дівчинку, вона ж ще така молоденька!

Забігаю до палати. Бачу, що на ліжку дійсно лежить молода дівчина – ну може їй років 20 від сили. Очі від переляку аж квадратні стали, бідолашна навіть дихати нормально не може. Вчепилася в бильця, як перелякана рись. 

– Я ще не мала народити, ще тиждень точно мало все буде добре! 

– Заспокійся, сонце. Зараз тобі треба дихати та думати тільки про малюка. Пам’ятай – правильно дихай та не хвилюйся. 

Вже через 3 хвилини ми все підготували для зустрічі малюка.

– То у тебе має бути? 

– Хлопчик, Се…Сергійко, – важко дихає дівчина.

– Гаразд. Зараз тобі треба набрати повні груди повітря та напружитися. Ось-ось ти свого Сергійка триматимеш на ручках! Повір, це не страшно. Довірся мені, слухай вказівки та у нас все вийде!

Раз-два-три – і через 10 хвилин ми почули крик немовлятка. 

Однак, через одну деталь я зрозуміла, що на цьому така пригода точно не закінчується. 

Всі у палаті почали перешіптуватися, баба Галя побігла за ще одними інструментами. Юна породілля відчувала цю напругу та знову почала хвилюватися

– Так, слухай, зараз у твого Сергійка з’явиться ще братик або сестричка. 

– Боже, я… я не готова.

На щастя, того разу дівчина все-таки зібрала всю свою волю в кулак. І через 2 хвилини у неї на руках були братики-близнюки – Сергійко та Матвійко.

– Як це так? Як таке можливо? – зі сльозами на очах запитує дівчина.

– Знаєш, таке досить часто трапляється. Адже плід часто ховається за іншою дитинкою. Тому здається, що буде один малюк. 

Ми перевели породіллю в палату з малюками. Дівчина три дні пробула в пологовому, ні на крок не відходила від діточок. А її чоловік (видно, що також молодий студент) втратив свідомість, коли почув таку радісну звістку. Ми його нашатирним спиртом та прохолодною водичкою до тями проводили.

Ось таке буває в житті, що Бог посилає нам подвійне щастя.

Я впевнена, що у молодої родини все добре, а її хлопчики ростуть здоровими та щасливими! 

А ви вірите в таку Божу силу? Чому?