Зі своїм чоловіком я познайомилася на дні народженні своєї подруги Аліни. До слова, вона сама відрекомендувала нас одне одному. Ми були однокурсниками, тільки Михайло – з 6 групи, а ми з Аліною із 1. До слова, я була такою близькою зі своєю подругою, що люди часто вважали нас сестрами. Я й сама інколи так думала, бо довіряла їй все, що було в мене на душі та на думці. Тож Аліні я довіряла на всі 100%
Зрештою, знайомство з Михайлом переросло у побачення, а тоді й у весілля. Після цього через два роки ми народили донечку. Хрещеною, ясна річ, стала Аліна. Певний час ми з подругою надалі залишалися дуже близькими, аж доки я сама не помітила, що Аліна від мене відгороджувалася. Це було ніби навмисне. Я зовсім не розуміла, що відбувається. Але домашні клопоти не залишали сил та часу розбиратися з цим. Напевне, ми втратили спільні теми: я – дружина і мама, а вона – досі незаміжня дівчина, яка розважається, як, де і з ким хоче.
Якось, гуляючи з донькою у парку, я побачила свого давнього знайомого. Захотілося спілкування хоча б з кимось за межами свого дому, тому я підійшла, привіталася і почала розпитувати, як у нього справи. Ми зайшли на каву, непогано погомоніли і коли збиралися розходитись, друг мене зупинив. Він сказав, що знає те, про що я навіть не здогадуюся. І ця інформація стосувалася мого Михайла. Я попросила його не тягнути і розповісти все, що він знає.
Товариш сказав, що між моїм чоловіком та Аліною був роман. Уже не перший рік.
Я відмовлялася вірити в це. Такого не могло бути! Я ж довіряла обом! Як вони могли?
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Після роботи поговорила з Михайлом. Спочатку він опирався, а потім визнав, що кохає Аліну і не один раз мені з нею зраджував. Хотів якось зізнатися у всьому, але йому було жаль доні. Зате мене йому жаль не було! Тієї миті земля пішла у мене з-під ніг!
З Михайлом ми розлучилися. З Аліною говорити я навіть не збиралася. Чоловік сам їй усе передасть. Відтоді минуло вже три роки. Я нарешті заспокоїлася, змирилася з усім і навіть почала забувати зраду двох дорогих мені осіб. Зараз я не довіряю нікому, окрім своєї дитини. Уже раз обпеклася – тепер буду уважнішою.
А що зробили б ви, дізнавшись про зраду?
