О 7 ранку мене розбудила Павлова мама. Дорікала, що я довго сплю, а її син голодний! І це ми ще навіть не розписані

Хто ж знав, що на дні народженні у своєї подруги я знайду власну долю. Тоді я просто збиралася на вечірку, адже саме в такому стилі вона все організовувала. А там у спільній компанії я познайомилася з Павлом. Ми одразу звернули увагу одне на одного. Прогомоніли на різні теми весь вечір. Мені це так імпонувало.

Потім він провів мене й взяв номер телефону. Обіцяв написати або набрати зранку. А тоді на кілька днів зник. Я думала, що це кінець. Але ні. Усе таки на зв’язок вийшов. Запросив у кафе.

Я погодилася, бо й сама цього і з нетерпінням чекала. 

Ось стою біля кафе, чекаю. І йде це дивно в костюмі з краваткою та квітами в руках.

З одного боку це було смішно, а з іншого вражало. Ми обнялися і я запитала, чому так офіційно все? Міг би попередити, сама б вечірню сукню одягла. Спочатку він зніяковів, а тоді, зрозумівши, що це жарт, розсміявся. Далі ми говорили про літературу, музику і мистецтво.  

Я розповіла йому все про себе та свою сім’ю. Очікувала того ж взамін, але даремно. Він уникав цих тем.

Але тоді я уваги на ті дрібниці не звертала. Закохалася в Павла до нестями.  Так ми й почали зустрічатися. Подарунки, залицяння, квіти – усе це мені так подобалося. І, направду, ми неабияк зблизилися. Через кілька місяців було зрозуміло, що слід переходити на новий рівень. Я зібрала валізу і переїхала до коханого.

У нього була своя однокімнатна квартира. Простору мало, але хоча б щось. Коли я почала розкладати свої речі, то спочатку навіть вжахнулася – і справді надто тісно. Може, я поспішила? Треба було відкласти трохи грошей, змогли б орендувати щось краще. І взагалі, не була вже впевнена, чи готова до спільного життя з нареченим.

Але Павло мене заспокоював. Казав, що звикну.

Наступного ж дня зранку я ніжилася в ліжку, бо це був мій законний вихідний. Неділя. 7 ранку. Телефонний дзвінок. Мобільний мені подав Павло зі словами: «Мама дзвонить». Я ж думала, моя…  Взяла слухавку.

«Привіт, а що це ти спиш досі? Вставай, треба сніданок Павлові готувати. Він голодний».

Я вмить прокинулася. Від обурення, звичайно ж. Грубити незнайомій жінці не хотіла, просто подякувала і вимкнула телефон. Але всередині вирував потік емоцій. Я хотіла дізнатися в Павла, що це таке, але він просто розвів руками. Ну що ж… Нехай. Перед сніданком попросила хлопця сходити в магазин. Вручила йому список нереальних продуктів і відправила якнайдалі від дому.

Сама ж тим часом швидко одяглася, зібрала речі і втекла з тієї квартири. Весь день мені надзвонював Павло, але я не відповідала.

Так тривало кілька днів. я уникала розмов та побачень з ним. Усі довкола переконували мене, що я вчинила неправильно, але слухати їх не хотілося. Я обрала себе, а не догоджання чоловікові. Його матір дозволяла собі подібне, хоча ми навіть не були розписані з її сином. А що буде далі?

Це був тільки перший дзвіночок того, що жити в такій сім’ї я не зможу. Я хочу бути з чоловіком, а не маминим синочком, за якого та вирішує всі проблеми. А ви як гадаєте?

Вчинили б так само?