Замість татуся у мене був дідусь Василь, але якось моя мама вирішила розповісти всю правду

Замість тата у мене був дідусь Василь. Знала, що татусь пішов з родини дуже давно, я ще не встигла з’явитися на світ. Однак, з дідусем я почувалася найщасливішою дівчинкою на світі. Він завжди купував мені солодощі, розповідав цікаві історії, читав казки, навчив кататися на велосипеді та допомагав з уроками. 

Завдяки знанням дідуся я вступила до університету на державне місце. І там познайомилася з Павлом. Чесно кажучи, він мені одразу сподобався, хоча дуже переживала, що не буду у його смаку. Я – звичайна сіра мишка, він – компанійський веселун. Але на першому курсі під час сесії почали тісно спілкуватися, часто проводили багато часу разом. І так наша дружба переросла у стосунки. 

А через рік він вже стояв біля моїх ніг з букетом красивих троянд та обручкою.

– Ти станеш моєю дружиною? – досі пам’ятаю ці слова, після яких я не могла стримати сліз. Спершу ми вирішили просто розписатися, а вже після закінчення навчання назбирати грошей та влаштувати гучне весілля. 

Однак, плани змінилися. Того дня я погано себе почувала, думала, що вже захворіла чи щось серйозне. А подруги всі хихотіли та радили купити тест на вагітність. І не прогадали. Досі згадую, як я ледь не плакала, коли побачила дві смужки. Чи то від щастя, чи тривоги комок зі сліз підступив до горла – не знаю. 

– Будемо народжувати. Це ж наша дитина, я не можу вас покинути, – сказав Павло.

І ми почали готуватися до відповідальної ролі – батьківство. Гроші закінчувалися зі швидкістю світла, адже треба купити коляску, одяг, піти до лікаря на огляд, а про власні потреби я забула. Головне, щоб дитинка мала все необхідне. До речі, нас дуже врятувала моя мама. Вона переїхала жити до нас, а свою квартиру здавала в оренду молодій парі. Все-таки, зайві 5 тисяч гривень для нас у такій ситуації – великі гроші. 

Правда, наше щастя тривало не довго. Спершу ми дізналися, що ті орендарі були недобросовісними людьми, зіпсували нам всі меблі та затопили сусідів. А щоб уникнути відповідальності, то просто забрали все речі та поїхали геть, не заплативши за комунальні послуги. Я тоді була у розпачі та не знала, що робити.

– Доню, я знаю, як вам допомогти. Мій знайомий може зробити ремонт у сусідів безкоштовно, але треба, щоб його донька у вас пожила. Вона якраз вступає до університету, – сказала мама. 

Я погодилася, адже не була проти прийняти у гості хорошу людину. Так я познайомилася з Каріною. Чесно кажучи, я думала, що вона виявиться привітною та гарною дівчиною. Але натомість щоразу хамила, не прибирала та робила мене винною у всіх конфліктах. Але Павло чомусь підтримував саме її.

– Ну потерпи, вона ще трохи поживе, поки ремонт не закінчиться і поїде геть, – заспокоювала мене мама. І я її слухала. 

Того вечора я трохи швидше повернулася після прогулянки з малюком, адже надворі почався сильний дощ та вітер. Відчиняю двері та чую сміх, поцілунки та приємну музику у нашій кімнаті. Я думала, що це Павло влаштував для мене романтичний сюрприз. Так, сюрприз був. Але геть не романтичний. 

На підлозі валявся одяг Каріни та Павла, помітила відкрите шампанське та два келихи. 

– Що ти тут робиш? – ніяково запитав чоловік. 

Не знаю, скільки хвилин я просто дивилася на цю всю картину, але потім хутчіше розвернулася, забрала одяг, який попався мені під руку, викликала таксі та поїхала з сином геть, до мами. На щастя, тоді вже ремонт закінчили та вона змогла прийняти додому. Яки не вона, то я б давно опустила руки.

Від такого стресу у мене зникло молоко та почалися проблеми зі здоров’ям. Я довго мовчала, не хотіла скаржитися, адже грошей було обмаль, а ліки зараз дуже дорогі. Все терпіла, поки одного дня не втратила свідомість. А отямилася вже у клініці.

– Донечко, як самопочуття? Щось болить?

– Мамо, нам треба додому. Це ж приватна клініка, у нас нема стільки грошей..

– Не хвилюйте, це пан Мирослав оплатив. 

За тиждень мене виписали додому. І приїхав мене забирати також  знайомий. Чесно, мені було так байдуже, що це через його доньку я втратила чоловіка та мій шлюб зруйновано. Всю дорогу я просто мовчала. 

Вдома мама приготувала багато смачних страв, купила вино .

– Ну це ми так хочемо твоє повернення відсвяткувати. А ще хочу тобі дещо розповісти. Ти краще присядь. 

Я помітила, що вона дуже вагається, не може знайти правильних слів. А потім пан Мирослав підійшов до мами та поцілував у щоку.

– Словом, я – твій тато, – сказав чоловік. 

Виявилося, що всі ці роки пан Мирослав знав про моє існування, передавав гроші на різні подарунки чи одяг. Тоді моя мама працювала на його фірмі, у них стався службовий роман. Правда, не міг поки покинути свою дружину та доньку – Каріну. Звісно, що дівчина не здогадувалася про існування зведеної сестри. 

І ось як сталося – я втратила коханого чоловіка, але знайшла рідного татуся. Спершу мені було дуже важко змиритися з такою думкою, але пан Мирослав часто приїжджав до нас у гості, купував всі необхідні ліки та продукти, а ще гостинці для онука привозив. Я бачила, що він дійсно хороша та добра людина. Та і мамі з ним було добре. 

Згодом я розлучилася з Павлом, він забрав Каріну з собою та поїхав у Польщу. Навіть не телефонував до мене та не цікавився, як наш малюк. Я розуміла, що зараз дитина може з легкістю повторити мою долю. Тому пообіцяла собі, що зроблю все заради того, щоб син почувався щасливим. А пан Мирослав та мама мені з радістю допомагали. 

Через 3 роки я знову одружилася. Мій чоловік Андрій радо прийняв сина, як рідного. Це, до речі, нас якраз пан Мирослав познайомив. Здається, що мій татусь – немов ангел, який забирає геть поганих людей та дає натомість чудових. 

А що б ви зробили на місці нашої героїні у такій ситуації? Погоджуєтеся з її думкою?