Заради свого сина ми продали бізнес та машину. Однак, тоді ми не переживали за те, скільки грошей втрачаємо

Заради нашого сина ми продали омріяну автівку та власний бізнес. Ні, не думайте, наш син не нахабний чоловік чи тюхтій. Просто прошу прочитати нашу історію…

Ми всі знаємо, що здоров’я наших діточок – то найбільший скарб у житті. Коли я дізналася, що вагітна, то так стрибала від щастя, що, здавалося, скоро підлогу проламаю…

До того ми з Петром дуже довго хотіли малюка. Чоловік кинув палити, ми почали займатися спортом. Щодня ходили навколо будинку, не їли ніякі шкідливі продукти, пили дорогі пігулки. Але омріяні дві смужки так і не з’явилися ні через рік, ні через два… 

Я відчула себе неповноцінною жінкою. От ніби я просто ходяча істота, яка дихає. Через нерви я схудла на 10 кілограмів, здоров’я почало кульгати. Були моменти, коли у мене не ставало сили піднятися з ліжка. Але через декілька місяців ми з чоловіком прийняли той факт, що не судилося нам стати батьками. Ну таке буває в житті, але ставити крапку не треба. 

Вирішили з головою зануритися у бізнес. Взяли в оренду невеликий магазинчик, продавали одяг. Моя мама пересилала мені з Італії (вона там давно працює) різні куртки, светрики, джинси, а я їх продавала. Чоловік був за освітою бухгалтером, тому бізнес помалу почав процвітати. Через рік ми переїхали, взяли більше приміщення. Клієнтів було море, всі з радістю купували наші речі. Потім ми здійснили нашу мрію – купили нову машину. 

Але одного дня мені стало дуже погано. Я навіть до кінця робочого дня не просиділа у магазині. Думала, що чимось отруїлася, паморочилося в голові.

– А може вам краще тест на вагітність взяти? – порадила продавчиня у аптеці.

Я кинула на неї дикий погляд типу “не твоя справа”, але все-таки взяла тест. Швиденько зайшла додому, випила ліки та вирішила піти в туалет. І коли побачила дві смужки – то так кричала від радощів! 

Петро беріг мене просто як найкращий охоронець у світі. Допомагав і пальто одягнути, взуття защепити, накривав двома ковдрами у ліжку, приносив пай теплий, навіть навчився готувати мої улюблені млинці. 

Все було добре до моменту пологів. По-перше, мене дуже болів живіт і жодні ліки не діяли. Я могла просто втратити свідомість та впасти на підлогу. Лікарі сказали, що потрібна термінова операція, адже плід не може іншим шляхом з’явитися. Чоловік одразу зателефонував знайомим, аби приїхали та здали кров. 

Я прокинулася і побачила порожню колиску біля ліжка. Чоловік також не знав, де наша дитинка.

– Вітаю. Вибачте, але я до вас з поганими новинами, – тихо сказав черговий лікар та зайшов у палату. 

– Будь ласка, скажіть, він живий? 

– Так, все добре. Просто у нього вада, одна ніжка коротка. Не знаю, як ми цього не помітили під час УЗД.

Тоді я заплакала, але від щастя. Наш малюк живий, а це найголовніше! 

Однак, стикнулися з великими фінансовими проблемами – гроші на операцію, масажі, вправи, фізіотерапії. Возили Миколку і закордон, і до різних знахарів. Толку не було, тільки наш гаманець худнув і худнув…

Тому ми вирішили продавати машину та бізнес. Деякі родичі та знайомі казали, що ми зробили дурницю, що не залишили “таку браковану” дитину в лікарні. Але тепер ми з ними навіть не спілкуємося.

Так, нам було важко. Всі витрати йшли на ліки та вправи, ми на собі дико економили. Бували моменти. що нам на комуналку не вистачало чи на продукти. 

Але зараз у нас все добре. Синові 10 років, він здоровий. З ніжкою все гаразд, ніхто у школі над ним не насміхається. Здається, що наш Микола вирішив показати всьому світові, на що він здатен та записався на футбол. Моя гордість та майбутній чемпіон! 

Було важко ставати на ноги, шукати нормальну роботу. Петро навіть їхав закордон на заробітки. Але на щастя, зараз у нас все налагодилося, ми намагаємося знову відкрити власний бізнес, збираємо гроші на машину. 

Нам не шкода нічого для сина. Головне – бачити його щасливу посмішку та міцно обіймати. А решта так, дурниці. 

А що б Ви зробили на місці нашої читачки?