Зараз я немов між двох вогнів – обрати чоловіка чи квартиру?

Чесно кажучи, досі не можу дати чітку відповідь – чому саме він? Здається, що справа тут у віці. Адже коли я почала зустрічатися з Матвієм, то нам було по 30 років. Думала, що ці стосунки немов остання соломинка, за яку треба хапатися. Ми позустрічалися всього 3 місяці, потім зробили невелике святкування у ресторані. Словом, відчай – ось моя причина. 

Думала, що подружнє життя нас зблизить, виведе стосунки на новий рівень. Як казала моя мама “стерпиться та злюбиться”. Але вже через місяць перебування в статусі дружини пожаліла. Матвій сприймав мене як власну рабиню. Принеси, подай, забери візьми – наказовим тоном говорив до мене. Звісно, що “дякую”, “прошу” чи “я тебе кохаю” давно не чула. Ми часто сварилися, говорили один одному образливі слова. Ох, вже не згадаю, скільки разів я погрожувала розлученням, жила у батьків чи переховувалася у друзів.

Ну так, були моменти, коли до Матвія приходив розум. Приходив до мене з букетом квітів, навіть подарував золоті сережки, про які я так давно мріяла. Але романтика швидко зникала і починалися сірі будні. Знову з “коханої” я перетворювалася на Попелюшку. 

Декілька місяців тому не стало моє бабусі. Вона довго хворіла, останні дні вже не могла навіть з ліжка піднятися. Звісно, що я приїхала до містечка найпершим автобусом, відпросилася з роботи.

– Донечко, бабуся написала заповіт. Передала тобі у власність свою квартиру. Але я тепер прошу, не продавай її. Все-таки, це і мій дім також. Я тут виросла, провела своє дитинство. Як то кажуть – рідні стіни гріють серце, – просила матуся. 

Згадувала, як залишалася у бабусі на ночівлю, гралася у цій кімнаті, розмальовувала їй стіни, розлила акваріум на дорогий килим. Стільки спогадів пов’язано з нею! Це житло бабуся отримала ще за часів союзу за старанну працю. 

Однак, Матвій, здається, втратив часточку своєї пам’яті, бо подумав, що він має повне право розпоряджатися моїй спадком:

– Навіщо залишати ту стару квартиру? Хто там житиме? Я не збираюся переїжджати зі столиці до міста. Краще наймемо рієлтора, нехай її продасть. А потім ще заробимо побільше грошей та купимо власну квартиру. 

Річ у тому, що ми досі жили на орендованій квартирі. Заробляли відносно небагато, але гроші йшли на оплату, комунальні послуги, продукти, розваги. А з кредитом ми будемо бачити хіба пісну гречку та макарони на акції. 

З одної сторони, я прекрасно розумію Матвія. Сама давно мрію про власне родинне гніздечко. До речі, якраз через квартиру ми досі не стали батьками. Місця на двох ледь вистачає, нема куди навіть колиску поставити. Однак, дуже сумніваюся. Адже після купівлі йому відійде половина майна. А що як він захоче мене покинути? Зрадить? Вижене геть? Що я робитиму далі? 

Запропонувала золоту середину – здавати бабусину квартиру в оренду та помалу відкладати на власну. 

– Просто зізнайся, що ти не хочеш ділитися зі мною грошима, от і все. Теж мені, егоїстка знайшлася. Тобто якісь квадратні метри тобі дорожчі за нашу родину? Знаєш, а я думав, що ти хороша людина. Але зараз взагалі жалію, що одружився з тобою! – дорікав Матвій.

Ми тоді дуже посварилися. А наступного дня він зібрав свої речі.

– Я повернуся, коли ти продаси ту квартиру. Інакше напишу заяву на розлучення, – та голосно грюкнув дверима. 

Ось вже тиждень ми не спілкуємося. Матвій переїхав жити до своєї мами. Знаю, що свекруха мене не сприймає та зараз намовляє чоловіка на розлучення. Своїм батькам я не хочу нічого розповідати про цю сварку, не варто ще їх сюди вплутувати.

А що б ви зробили на місці дівчини? Кого обрали? Чому?