Знайомство з майбутньою невісткою йшло нормально, поки вона не назвала мене дивним словом за столом. Син посміхався, а я мовчала, бо не знала що й сказати

Того дня я ретельно готувалася до зустрічі з майбутньою невісткою Іринкою. Спекла тортик “Спартак”, приготувала салати, курочку в духовці запекла, ще пряники та солодкі цукерки купила. Звісно, весь день стояла біля плити, а ввечері ще все прибирала – не можна приводити гостю у брудну квартиру! 

Мій син Мишко після закінчення 11 класу (йому було 17) переїхав до Львова, а я залишалася в Івано-Франківську. Він приїздив щовихідних у гості, і я не могла його відпустити з порожніми руками. Передавала продукти, одяг, а гроші він не приймав. Вже після 1 курсу знайшов собі на літо роботу, працював охоронцем у АТБ. А потім закінчив університет, знайшов гарну роботу за спеціальністю – комп’ютерний інженер-програмувальник. 

Тоді Мишко сказав, що настала моя черга відпочивати. Він оплачував мені комунальні послуги (правда, я цього не знала спершу), надсилав приємні подарунки на свята. Ще й минулого літа купив мені путівку в санаторій в Трускавці. Правда, через роботу ми рідко бачилися. 

І ось йому вже 25 – справжній легінь, інакше не скажеш! Мужній, самостійний, вихований, розумний. Ну просто мрія для кожної дівчини. Правда, Мишко завжди чомусь уникав цієї теми.

– Мамо, ще не час. Потім, – чула такі відмовки.

Я вже гадала, що не дочекаюся онуків на старості років. Адже ну в нього такий вік, що треба про жінку та родину думати. Ні, він не гуляка, а просто тихий та скромний. 

А десь перед Спаса зателефонував. І сказав, що приїде у гості, але не один:

– Ми з Іринкою познайомилися на роботі, вона новий працівник. Ну от чимось вона мене зачепила. Я її на каву запрошував, ми в кіно та в парк ходили. Словом, ти вже сама казала “тобі 25, треба думати”. Я зробив їй пропозицію. Так що ми приїдемо в суботу до тебе знайомитися.

Знаєте, спершу я дуже раділа. Але потім емоції вщухли – а хто ця Іра? Чому вони так швидко вирішили зіграти весілля? Ох, у мене було погане передчуття. Може, вона навмисне ще й завагітніла, аби ніжки звісити на мого сина та під каблуком тримати. 

Але все-таки до зустрічі я підготувалася. Ось вже чую, як відчинилися двері – заходить Іринка. Така маленька, тихенька, скромна, одягнена не дуже стильно. Ну, якщо коротко – сіра мишка.

– Вітаю, мамо! – радісно каже дівчина та лізе обійматися. Я, звісно, удала, що рада, але таке вітання “мамо” дуже насторожило.

Отож, поки дівчина сиділа у вітальні, я за сорочку потягла Мишка на кухню:

– Кажи чесно – вона вагітна? 

– Мамо, ну що за дурниці?

– А що це було? Яка я їй мама? Я тільки тебе народила, а вона що, своїх батьків немає?!

– Так. Її виховувала тільки бабуся, яка померла 3 роки тому. Іринка так готувалася до зустрічі, навіть подарунок купила, а ти його до рук не взяла. Так, вона хоче називати тебе мамою, бо у неї рідні не було. Що, піти сказати, аби вона називала тебе пані? Чи як? 

Тоді мені стало так соромно… Не знаю. якими ще словами описати мій емоційний стан. 

До речі, знайомство минуло добре. Іринка мені дуже сподобалася – розумна, балакуча, красива. Звісно, я нічого не мала проти весілля. 

Любі читачки, любіть своїх невісток більше за синів! Адже вони – то ваші другі діти. 

Ви погоджуєтеся з такими словами?