Моєму чоловікові Петрові 50, мені – 49. Це мій другий шлюб, чесно кажучи. Не хочу вдаватися у деталі нашого знайомства, весілля і так далі.
У нас є дача, приватний будиночок за містом. Територія невелика, є місце для альтанки, щоб гостей приймати, декілька грядок з помідорами, теплиця та гойдалка. А рік тому ми добудували другий поверх, провели Інтернет та кабельне телебачення. Тому деякі друзі та родичі могли залишатися на ночівлю. А ще поруч відкрили АТБ.
Тому ми щовихідних приїздили на дачу. А особливо влітку, адже хороша погода, корисно проводити час на свіжому повітрі, купили басейн та засмагали на сонечку.
І про такий “відпочинок” дізналася Іванка – донька Петра від першого шлюбу. Я з нею, на жаль, не знайшла спільної мови. Тим паче, колишня часто налаштовувала доньку проти мене.
Так от, тоді вона приїхала без попередження, ще й друзів з собою взяла.
– Тату, ми хочемо тут потусити! – і так оченятками кліпає.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Петя кивнув головою. Ще й слухняно нарубав дрова на мангал та дістав пляшечку домашнього вина. Хоча знав, що ввечері я запросила сусідів на чай з тортиком. Мені було ніяково та соромно шукати виправдання.
– Вибачте, але Петрові стало погано, здається, що він захворів, – зателефонувала до гостей.
Іванка залишилася з друзями на всі вихідні. І коли я приїхала на дачу, то ледь не посивіла. Розтоптані квіти у саді, розкидані недопалки, порожні пляшки з-під випивки, брудний посуд в раковині. А ще розбите вікно на другому поверсі у нашій спальні.
– Ну подумаєш, діти захотіли розважитися, – захищав доньку Петро.
Але така поведінка мене дуже засмутила. Ну хіба він не бачить, що Іванка просто користується його добротою? То машину візьме покататися, випрошуватиме гроші, а тут ще й такий безлад влаштує.
– І хто заплатить гроші за розбите вікно?
– Що ти одразу все до грошей зводиш? Я сам поміняю скло. Теж мені, зробила з мухи слона.
Тепер дача майже належить Іванці. Вона тут святкувала Новий Рік, своє день народження. І завжди після себе залишає такі “подаруночки”. Хіба колишня не навчила її прибирати за собою або ж елементарно помити посуд? Я мовчу, що її друзі харчуються нашими продуктами!
Нещодавно вирішила з Петром серйозно поговорити щодо таких “гостей”. А він мене слухати взагалі не хоче.
– Чим тобі так Іванка не вгодила? Вона моя донька, хіба ти цього не розумієш?
– Це ти так танцюєш біля неї, немов песик. Вона на твоїй спині їздить.
Словом, ми тоді дуже посварилися. Я зібрала речі та поїхала до своєї сестри в село жити. Першою миритися точно не буду.
Комусь може здаватися, що наша проблема – звичайна дрібниця і я надто драматизую. Але це не так. Адже зараз Іванка так приїздить на дачу, а потім що? Забере у нас ключі та прожене на вулицю? Ні, так я провести старість точно не планую.
Правильно кажуть в народі “пусти свиню за стіл, то вона на нього вилізе”. Приказка про мою Іванку!
Який вихід з такої ситуації бачите ви? Варто піти на поступки?
Фото з відкритих джерел
