Зраділа, що син із невісткою переїхали до мене, а тепер жалію, що пустила їх на поріг своєї квартири

Мене звати Олена, мені 45 років. Нещодавно я одружилася вдруге. Мій чоловік Ваня дуже хороша людина, поруч з ним я почуваюся по-справжньому щасливою. Однак, всі мої друзі та родичі відвернулися.

– І куди тобі в такому віці заміж виходити? Чисто розум втратила, подумав про сина! – дорікали мені всі в один голос. 

Але моєму синові Олексію вже 25 років, у нього є своя жінка та мала дитина. Не можу сказати, що у мене з невісткою Ілоною хороші стосунки, вона часто поводить себе нахабно. Річ утому, що після весілля я дозволила молодятам пожити у мене, поки вони ще не назбирали грошей на власне родинне гніздечко.

Однак, таке “сусідство” вже почало дратувати. А син відмовляється з’їжджати геть. 

– Тут і моя частина майна є, так що або продавай квартиру та діли гроші або ж не смій мені перечити!

Річ у тому, що ця квартира мені дісталася від бабусі Стефанії. Тоді батькам було байдуже на мене, вони постійно були на роботі, а старенька доглядала за мною. Інколи здавалося, що вона здатна замінити мені весь світ. Ми багато часу проводили разом, гуляли у парку, бабця забирала мені зі школи та допомагала робити уроки. Навіть на випускний мої батьки не прийшли. 

А потім я взагалі переїхала жити до неї у цю велику трикімнатну квартиру. Тим паче, що мій університет був неподалік. Я вирішила, що хочу тати медсестрою, як і моя бабуся. 

Минали роки, я все менше часу спілкувалася з батьками. Згодом познайомилася з Валерієм – батьком Олексія. Спершу все було чудово, ми швидко одружилися та бабуся з радістю прийняла його. Ще й першою запропонувала жити у неї, мовляв, місця всім вистачить 

Однак, протрималися ми недовго, Олексійкові ще тоді, здається, й рочку не було, як ми розлучилися. Так сказати, не зійшлися характерами. Валерій багато часу проводив з друзями, витрачав гроші на розваги та гулянки, а я з малюком сиділа вдома. Звісно, що ми ніде не працювали, тому нас повністю забезпечувала бабуся. Не знаю, що б я робила без неї!

Я знайшла роботу, працювала медсестрою у школі, а бабуся вийшла на пенсію, щоб за онуком доглядати. І так ми жили утрьох. Звісно, що були у погані моменти, коли грошей вистачало ледь на комунальні послуги. Але старенька завжди підбадьорювала мене, мовляв, все буде добре.

Однак, коли син закінчив школу, то бабусі Стефи не стало. Вона тяжко хворіла, лікарі не давали жодних позитивних прогнозів. І ось одного дня вона покликала мене до себе у палату. 

– Я переписала на тебе та Льошеньку квартиру, так що бережи його, моя люба онученько. А ще відкрий своє серце для нового чоловіка, ти маєш право бути коханою та щасливою, – тихо прошепотіла бабуся та заплющила очі. 

Правда, мені було важко довіритися новому чоловікові. Я намагалася уникати різних знайомств, з головою поринула у роботу та материнство. Тим паче, мені вже було майже 40 років. Але згодом зустріла Петра, який працював у нашій школі вчителем математики. Він часто проводжав мене додому, пригощав смачною кавою та булочкою. І наявність дитини ніяк не лякала.

– Я тебе кохаю та хочу, щоб ти була завжди поруч. А твого сина прийму, як рідного.

Боялася розповісти Олексієві про Ваню. А які він відреагує? Однак, той мене випередив.

– Мамо, знайомся, це моя наречена Ілона, – спокійно відповів син, коли я поралася на кухні. Позаду нього стояла молода білявка. 

Ось так він зі мною “привітався” після того, як приїхав з навчання на зимові канікули. Тут не було що думати – дівчина вагітна, я помітила кругленький животик. 

І вже наступного місяця ми святкували їх весілля. Мої свати оплатили тільки козацький стіл, випивку та музикантів. Ну а стіл, місця за гостей, сукню для дівчини та декор “спонсорувала” я з власної кишені. Син навіть ні копійки не дав, мовляв, він ще студент та не має стільки грошей. Але я розуміла, що весілля буває раз в житті, тому не стала перечити.

– Мої батьки сказали, що не можуть нас прийняти, бо у них живе моя сестра. А я не хочу жити на орендованій квартирі! – капризувала Ілона. 

Спершу я думала, що син візьметься за розум, знайде роботу та назбирає гроші на власне житло. Але відтоді минуло вже 5 років, онук Миколка скоро має йти до школи, а діти досі живуть у мене. Ще й син дорікає, що я замість спокійної старості шукаю собі пригод на голову та завела молодого коханця. Він не сприймав Ваню, часто з ним лаявся. Ще й сина проти мого чоловіка намовляв. 

Тоді я не витримала та вирішила поговорити з Олексієм серйозно:

– Сину, ти ж обіцяв, що ви скоро переїдете геть. Мені вже набридло, що ти ось так постійно влаштовуєш сварки. Зауваж, що всі речі та продукти купуємо ми з Ванею на власні гроші, а ти навіть жодного разу за комунальні послуги не заплатив! 

Однак, його відповідь мене шокувала:

– Я знаю, що бабуся залишила мені половину квартири, бачив заповіт. Так що я маю повне право тут жити. А якщо тобі щось не подобається – то продаємо майно та ділимо гроші порівно!

Ось так мій єдиний син відплатив за все те добро, яке я для нього зробила. Правда, після тої розмови він з Ілоною не заспокоїлися та вирішити мені помститися – розповіли всім друзям та родичам, мовляв, я з коханцем проганяю їх геть з дому. І тепер навіть сусіди зі мною не вітаються, тільки косо дивляться та перешіптуються.

– Дивися, яка нахабна. Поміняла рідного сина на молодого коханця, – пліткували про мене. 

І так ми вже живемо третій місяць, навіть не розмовляємо один з одним. Що робити далі – поняття не маю. Хочу, щоб у мене були чудові стосунки з сином. 

На вашу думку, хто не правий у такій ситуації? Що б ви порадили зробити пані Олені?