Зустрілася з подругою і та почала розповідати про стару маму. Мені було так соромно слухати її розповіді

Нещодавно зустрілася зі своєю давньою знайомою. За філіжанкою кави розговорилися та і Люба промовилася про свого горе-чоловіка:

– Ну так, залишив мене. От безсоромний, і це ось така подяка за роки щасливого шлюбу!

А було все ось так:

Знаю, що у Люби є літня матуся. Вона мешкає у селі, подруга дуже рідко до неї приїздила у гості. То у Люби справ багато, то вже має плани на вихідні. А матері, між іншим, вже майже 70 років. Вона немічна, ледь з ліжка може встати. А поміч з’явилася неочікувано – її чоловік Сергій. Він при грошах, має власний бізнес та вирішив записати пані Алевтину до клініки в столиці. 

– Привіз і поставив перед фактом – вона житиме у нас, поки не закінчить курс лікування. Ти собі це уявляєш? Ну хоча б попередив. Але ні, я ж у тій родині ніхто. Кого цікавить моя думка. І байдуже, що мені така “опіка”, як камінь на плечі, своїх клопотів вистачає! – скаржиться подруга. 

Люба з самого дитинства мріяла вибратися з тої діри під назвою Малі Берестечки. Адже яка на неї чекала там перспектива? Хіба свиням хвости крутити на фермі. Нарешті зустріла гідного кавалера, який їй може і шубку подарувати чи на море відвезти. А тут як грім серед ясного неба – стара мати.

– Всі плани коту під хвіст. І тепер замість шопінгу та спа я повинна доглядати за нею. І слідкувати, немов вона дитина мала, ліки щогодини давати, уколи робити. Це так огидно!

А стара матуся відчувала всю цю ненависть доньки. Згадала, як самотужки підіймала Любу на ноги, намагалася дати їй все тільки найкраще – іграшки, солодощі, красиві сукні. А вона ось так відплатити – гидує допомогти на старості років. Ще й могла обізвати її “карга”, “шкапа”. А як сердилася, коли старенька тремтячими руками випадково пролила ліки на білий килим. 

– І тиждень тому я приходжу та помічаю, що у спальні декілька валіз повних стоїть. Вже подумки запалюю святковий салют на честь матусиного від’їзду. І тут з кухні виходить Сергій та вручає мені квитки в село. До того ж в одну сторону. У мене тоді очі такі круглі стали, як колеса від трактора. Каже “ти свою стару матір так не шануєш та не любиш, то краще я про мене буду піклуватися”. Ще й егоїсткою назвав. І таким повчальним тоном “або ти зміниш свою поведінку або я напишу заяву на розлучення”, Знаю, що спеціально для мами найняв няньку та медсестру, мені наша кухарка розповіла. Ну ти можеш таке собі уявити? Тобто я повинна собі відмовити у відпочинку, бо мама захворіла? Нічого страшного не було, далі б собі спокійно жила у селі. Але ні, треба мені життя псувати!

Я кивнула на знак згоди. Хоча насправді було так соромно за її слова. Підіграла, щоб не сваритися та не псувати настрій. Не розумію одного – чому Люба так ненавидить свою матір? Вона ж єдина дитина у родині, пані Алевтина її пізно народила, ще й самотужки виховувала. І ось така відплата за всі роки турботи? Та моя мама коли тільки пчихне, то я вже підіймаю на вуха лікарів та їду з неї на обстеження. А Люба… Сподіваюся, що вона нарешті одумається та перепросить за таку нахабну поведінку. Знаю, що у її серці є крихта людяності та співчуття. 

Що б Ви порадили зробити Любі у такій ситуації? Хто не правий? Чому Ви так вважаєте?